Проти «проти всіх»

vaxo — 06.02.2010 Написано для видання "Лівий берег"

Я отримав право вибору в доленосному для всієї Східної Європи 89-му. Без кількох місяців двадцять один рік тому. Якраз на цих перших відносно вільних виборах радянські громадяни востаннє вибирали собі владу – делегатів на З’їзд народних депутатів СРСР. Ну, тоді, ще депутатами стали Єльцин і Сахаров, Ярошинська та Лисицький, Собчак і Афанасьєв, Алксніс і Ландсбергіс, Щербак і Вакарчук…

Відтоді минули, якщо не помиляюсь, шість парламентських кампаній, чотири президентські у дев’ять турів, три загальнодержавних і кілька регіональних референдумів, не кажучи вже про незліченні вибори мерів, обл-, міськ- і райрад. В різні роки довелося голосувати за Лук’яненка та Ланового, проти Кучми (за Кравчука), проти Симоненка (за Кучму), за Ющенка, Рух і ПРП, «Нашу Україну» та «Пору». І майже завжди це було голосування за неідеальних кандидатів і партії, за «менше зло», як зараз прийнято говорити.

І тільки в 2007-му під час дострокових парламентських виборів вперше і поки що востаннє проголосував «проти всіх». І справа не в тому, що не було політичної сили, яка викликала довіру, але тут була справа принципова – вважав ці вибори нелегітимними з правової та шкідливими з політичної точки зору. Але менше з тим.

Нині бути «проти всіх» є модно. Це такий тренд політичного сезону – активно не підтримувати жодного кандидата в президенти. Ні – Януковичу, ні – Тимошенко! Звісно, кажу про своє, доволі широке коло спілкування, френдів у блогосфері. Останні, віртуальні друзі, більша їх частина активно стверджують, пишуть, коментують, наполягають: «У сортах лайна не розбираюсь» etc.

За великим рахунком, ще нещодавно здавалося, що ця стратегія – геть збанкрутілих політиків з вітчизняної великої політики може спрацювати. Не спрацювала. У першому турі «проти всіх» проголосували лише 2,2% українців. Найбільше – у Києві, і це четверо зі ста тих, які прийшли на дільниці. Найменше «протестантів» – близько 1,5% - живуть на Луганщині. Тобто, якщо скинути словесну шкаралупу, – провалилася ця стратегія. Бо, як виявилося, виборець швидше проголосував ногами – звідси й рекордно низька явка, взагалі не піде на вибори, ніж витрачатиме час на неочевидний спосіб виказати політикам своє фе.

Тим більше нерозумними та навіть небезпечними є ініціативи закликати виборців голосувати проти обох кандидатів і в другому турі. Вибори відбудуться, як казали колись про футбол, - за будь-якої погоди. Ще можна зрозуміти екс-кандидатів, яких народ у першому турі прокатив. Їхніми закликами не підтримувати нікого, на мою думку, рухає образа й сум за неефективно використаними мільйонами. Але ж у громадян мають бути інші мотиви для участі в другому турі – обрання влади, яка, не будучи ідеальною, принаймні не заважатиме реалізації особистих життєвих планів і ціннісних орієнтацій.

Та, звісно, демократія дозволяє обирати будь-яку з форм голосування – за когось, проти когось, проти всіх і навіть, як іронічно написав у блозі поет і перекладач Андрій Бондар, - «за обох!». Правда, в останньому випадку бюлетень буде вважатися зіпсутим, а голос недійсним – але це вже нюанси.

На відміну від Фінляндії або Кіпру, у нас не штрафують тих виборців, які не скористалися можливістю волевиявлення. І не позбавляють «прогульників» пасивного виборчого права, права самим балотуватися на певні виборні посади, як в Аргентині. До слова, пару років тому Сергій Шойгу, міністр МЧС Росії, один із лідерів партії «Единая Россия», навіть виступив із пропозицією про позбавлення громадянства тих, хто тричі проігнорував вибори. Слава Богу й слава Путіну, не підтримала російська законодавча думка Сергія Кужугетовича, не підтримала…

В другому турі «грають» лише голоси за. Майбутньому президентові достатньо дочекатися, коли на дільниці прийде половина внесених у списки виборців і набрати… один голос. Ну, добре – на один голос більше за його опонента.

Кількість голосів «проти всіх» у другому турі цікава буде хіба електоральним географам і історикам виборчих кампаній. Вона сама по собі ні про що не говорить, бо мотиви у прихильників, скажімо, Віктора Ющенка та ліваків, які завжди так голосують, засадничо різні. Про цей «громадянський чин» вже навіть у ніч виборів ніхто не згадуватиме – прихильники переможця питимуть шампанське, іншого – заспокійливе. Уявлення, що значна кількість «протестантів» призведе до якихось змін у політикумі – наївне.

Як і будь-яке інше ремесло – політика вимагає професіоналізму й системності. На місце справді неефективних політиків мали б прийти інші, але ж де їх взяти?..

Хочеться помріяти: якби всі ті моральні авторитети й небайдужі, які нині «вмивають руки», закликаючи людей не обирати «менше зло», після дня ікс відклали свої недописані книжки, інші інтелігентські плани, засукали рукави, і почали створювати нові партії, громадські рухи, вільні асоціації тощо. Тоді б позиція була б чесною. Бо інакше – напівправда – вимагаємо змін, але нічого конкретного для уможливлення цих змін не робимо.

Феномен Тігіпка та Яценюка був на цих виборах у тому, що навіть знаючи, що вони порожні, виборець голосував – бо вони «інші». А якби ж справді з’явилися інші? Суспільство зачекалося.

Як очікується, вже 30 травня відбудуться місцеві вибори. І у мережевих «противсіхів», і у інтелектуалів є шанс показати себе відповідальними громадянами. Ніхто за нас нашу справу не зробить.

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив