Про янголів, що поруч

hudozhnytsya — 24.10.2010
Я чекала цих вихідних як продовження радісної казки, яка трохи затиралася напруженими робочими буднями. Але натомість прийшло випробування, яке завдало болю… і принесло ще більше радості, геть неочікувано.
Ну ось, я вже знову - закохана й щаслива-щаслива. А ще вчора здавалося, що застрелитися – ледь не єдиний вихід)))... До сліз (до істерики!!!) боляче, коли Бог обчищає егоїзм, коли вчить пробачати. Коли хтось дзвінким ляпасом пробуджує тебе від сну, в якому бачиш лише добрих фей і чарівників, і каже: прокинься, реальність тут! Ти робиш мені боляче, ти не помічаєш, що відбувається навколо! І каже це так, що в тебе стискається серце й від образи закочується за плінтус.
Страшезно важко, коли ранять найдорожчі – ті, від яких очікуєш лише безумовної любові й усього такого. Але водночас моменти примирення, сльози й міцні, тремкі обійми потому з горою покривають біль. Коли ти розумієш, що можеш і хочеш пробачати – це диво.
А ще так кльово, що є люди, які приводять до тями, поки ти казишся від отриманих ран; які можуть просто вивезти в ліс на поплакати, напоїти чаєм, дати хліба з мармулядою і розповісти смішний жарт. Просто моляться…
Знаєте, після конфліктів із найдорожчими я завжди почуваюся страшезно спустошеною. Але, дякувати Богові, ті конфлікти швидко вичерпуються і забуваються. І залишають теліпатися на дверях маленький дзвіночок, який нагадує: ми люди; ми помиляємося; проте завжди є шанс усе виправити; Бог пробачає нас; ми пробачаємо себе й інших і продовжуємо бути щасливими.

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Архив