Про вдячність

vivagor — 05.01.2022 Новорічні свята 2022 року для нашої родини перетворилися на драму. Текст буде довгий і сумбурний, але корисний. Користуйтеся чужим досвідом, щоб не отримати власну трагедію. Перед тим як читати далі, майте на увазі - у всьому, що сталося МИ ВИНУВАТІ САМІ. Все інше – то вже опосередковано...
1. Зазвичай, мати дуже рідко хворіє на застуду. А коли і хворіє - дуже легко її переносить. Приміром, у неї не буває температури. І це зіграло з нами злий жарт. Наприкінці грудня мама вирішила помити загальний коридор у під'їзді, а воду пішла вилити на вулицю. Через це стала почувати себе погано і почала приймати стандартні ліки. Наче стало краще. І вона і я, обидва звикли що застуда для неї - традиційно не страшний ворог, тому я повірив, що у мами все пішло на лад і поїхав до Києва. Так, кілька разів я пропонував їй сходити в лікарню, або викликати лікаря додому, але вона навідріз відмовлялася. Це і збило мене з пантелику. Я вирішив, що мабуть, дійсно це все не страшно. А дарма! Жінці йде 71-й рік. Вона не молодіє, тому рано або пізно запас міцності закінчується. Це моя вина і я її з себе не знімаю. Міг би трохи почекати - грець з тими справами. Тому ось вам висновок: якщо у вас батьки у поважному віці - не довіряйте їм, як не цинічно це звучить. З різних причин! Від невірної оцінки ними власних сил до того факту, що вони елементарно не хочуть вас обтяжувати і напружувати.
2. Те, що мати могда схопити коронавірус ще до цієї події з миттям коридору в під'їзді взимку - ми не подумали. А в наш час про це не слід забувати. Я то вже перехворів, та ще й мав подвійне щеплення, а мама певно вважала себе безсмертною, оскільки колись цигани їй нагадали довге життя. Щеплення вона так і не робила. Вона свого роду агностик у сфері вакцинації. Наче і не проти, але чомусь не робила... І скільки я їй не казав про це, скільки не наводив власний приклад - це ні до чого не привело. Ні до чого доброго! Тому ось вам другий висновок: всіма правдами і неправдами вакцинуйте батьків. Лякайте, обіцяйте щось за це, та хоч обманюйте - це для їх користі. Тому що вони - старші, і їм буде важче.
3. Я хоч і поїхав до Києва, але ситуацію тримав під контролем: двічі на день телефонував: вранці і ввечері. Спочатку все йшло добре. Мені нарешті дали зарплатню і мати цікавилася, що я купив. Ще 31-го вранці вона ходила до крамниці - купувати киці їжу. Але вже вечором 31-го я відчув що настрою у неї немає. І голос почав мінятися. І впевненості з оптимізмом щодо здоров'я в цьому голосі – поменшало. Коли на питання: "як", не ємко звучить: "та ніяк... не гірше-не краще", я нашорошився і питати її щодо бажання лікуватися - не став, а вирішив проявити ініціативу і сам набрав нашого сімейного лікаря. Він у нас один на двох, я його знав років 15, вважав другом, патріотом і однодумцем, саме тому і обрав саме його. Лікар слухавку не взяв. Ну гаразд, свята і все таке... Але коли я наступного ранку набрав матір, вона вже сама здалася і попросила, щоб я йому зателефонував, бо їй погано. І це вже був сигнал! Якщо так каже моя матір, значить, справи ДУЖЕ ПОГАНІ. Але обидва телефони лікаря - мовчали. Аж раптом, я побачив його в інеті! Він написав, щоб я не дзвонив, а писав в меседжер, бо усі домашні - сплять. Ок! Я описав ситуацію і попросив приїхати. Мою матір він добре знає, бо вона регулярно ходила до нього по безкоштовні ліки від серця. Він - відмовся. Запропонував самій дістатися центральної поліклініки, де є черговий лікар, або зайти завтра, коли там чергуватиме він. Але центральна поліклінка - це не наша амбулаторія, яка поруч. Це - час і відстань. У відповідь - нехай бере такси. Та Боже ж мій! Таксі не буде зводити її з поверхів будинку і водити сходами поліклініки! Я пишу, що ситуація - погана, пропоную йому приїхати і обіцяю гроші (це ж святковий день, він - вихідний, тому звісно, компенсація потрібно - тут без жодних питань). Але він се одно відмовляється, мотивуючи, що не може поміряти сатурацію, і тестів теж немає - все на роботі. Лікар, який раніше працював у пульмонології, міг і послухати людину. Запалення легенів таким чином запросто визначається! Але ж - ні! Тому ось вам третій висновок: перевіряйте свого сімейного лікаря в екстримальних ситуаціях. Як і друзів. Інакше - біда.
4. Далі почався треш. Дзвоню матері, щоб вона викликала швидку, а вона відповідає, що швидка відмовляється приїхати на виклик. Ось тільки голос у матери - ніякий. Вона тягне слова, наче у неї інсульт і плутає ті слова місцями. Таке враження, що починає марити. Я вбачаю або гарячку або дійсно - інсульт і жах охоплює мене, бо "швидка" 1-го січня явно не приїде на такий виклик - відморозиться, що людина напідпитку. Питань би не було, якби швидку викликав сімейний лікар, але лікарю явно не хочеться з нами возитися, матері він навіть не зателефонував, хоч я дав йому телефони, а мене взагалі переклинило, бо її телефони незабаром взагалі замовкають. Тоді я кидаюся збирати речі і їхати назад у Донбас. А паралельно - дзвоню сусідам, щоб глянули - чи горить у матері світло та чи є рух у квартирі. А сусідів у мене - обмаль, бо половина квартир - здається і взагалі - Новий Рік... Сусідка не відповідає. Тоді дзвоню товаришу, з яким волонтерю - Сергію Мирошниченко. Він знає мою матір особисто, тому що допомагає зняти гроші з банкомату, бо я останній рік - у постійних відрядженнях: від Харкова і Києва до Ужгорода і Чернівців... Товариш, який щойно приїхав з іншого міста і живе далі ніж наш сімейний лікар, безвідмовно погоджується, негайно хапає таксі і їде до мене додому. Тим часом передзвонює сусідка і каже, що вона в іншому районі міста, у своєї матері. Інші сусіди погоджуються перевірити, що там з матір'ю і спробувати їй допомогти. Кажуть, якийсь рух у квартирі є. Вже слава Богу! Тим часом приїжджає Сергій Мирошниченко і вони просять матір відкрити двері. І тут виявляється, що вона настільки слабка, що не може це зробити. Жах охоплює мене ще більше! Тобто, за день до цього вона ходила в крамницю і відкривала-закривала двері, а тепер не здатна поворухнути рукою... Я розумію, що мати або приховувала справжній стан речей зі здоров'ям або ситуація стрімко стає катастрофічною і зволікати жодної хвилини не можна. Сусіди вмовляють її і тянуть двері на себе, щоб вона просто відсунула важелі замка убік. Але мати або остаточно заслабла або вже втратила реальність. Почувши, що я приїду завтра, вона знову почала відмовлятися від госпиталізації... Люди добрі! Якщо вона так швидко згасає, який там ранок, вона не доживе. Плюс поки я б розкрутив усю цю ситуацію заново - ще кілька годин було втрачено... І навпаки, якби професійний лікар оцінив ситуацію вчора чи вранці - ми б виграли зайвий час. Я впадаю у відчай, бо ніяк не можу опинитися в Донбасі раніше, ніж доїде потяг, тому прошу ламати двері. Тим часом люди, які відгукнулися на допомогу, продовжують викликати швидку, а тепер ще й МЧС. І починається цирк! МЧС кивала на лікарів, а ті на МЧС. Довелося викликати поліцію. І тільки коли усі служби зібралися, справа - пішла. Двері виламали, а мати вже і встати не могла – лікарі піднімали. Лікарі поміряли тиск, кардіограму, якісь уколи робили, але слухавку від мене взяти відмовлялися. Може, не хтіли упередженності, не знаю. Зрештою, забрали до лікарні. Зі справами у лікарні я попросив допомогти Олену Лавренко, ще одного нашого бахмутського волонтера, яка в роки війни опікувалася пораненими. У швидкій одразу дали кисень. В приймальному - зробили рентген та тест на корону. Результат: тест на корону - негативний, але є двостороння пневмонія. Сатурація - 66. Зрештою, поклали з підозрою на ковід в реанімацію анестезіології та інтенсивної терапії. Звідси ще один висновок: в критичний момент дійте рішуче і ніколи не зволікайте! Треба послати матюком - посилайте, треба погрожувати - погрожуйте, треба ламати двері - ламайте. Вибачитися завжди можна лише тоді, коли буде перед ким. А якщо вже не буде?
5. Станом на тепер з мамою все добре. За протоколом від ковід її лікують безкоштовно. Крім противірусних і для розрідження крови, дають і антибіотики, і для тонусу, і для серця. Що треба, я докуповую кожен день. В реанімації такі правила: список на ліки родичам дають кожен день і тільки на день. Наступного дня (вчора) сатурація стала 80. А сьогодні - вже 90. Якесь дивне стрімке покращення. Хоча, може і не дивно, бо погіршення було аналогічним. Не знаю, наскільки це норма... Наступний тест на корону - завтра, 4 січня. Але головне, що криза – минула. І слава Богу!
А тепер я від душі подякую своїм справжнім друзям – Сергію Мирошниченко і всій його родині, Олені Лавренко і моїм сусідам - родині Кузнецових, які доклали всіх зусиль для порятунку моєї матері. Також дякую військовим, які одразу відгукнулися на прохання допомогти і за лічені хвилини домчали мене з потяга у Костянтинівці до лікарні в Бахмуті, попри складні дорожні умови. Звісно, я щиро дякую взагалі усім, хто допоміг - підтримкою, молитвами та фінансово, навіть не питаючи чи треба гроші. В наші часи це коштує куди дорожче за ці самі гроші. Знайте, я усе це ціную, і дуже радий, що у мене є справжні друзі, хоч декого я навіть не знаю особисто.
Але як там не є, я прошу припинити переводити мені гроші. Так, я розумію ваше щире бажання допомогти, але у нас наразі все більш-менш нормально. Мені днями виплатили заборгованість і навіть обіцяють зарплату за грудень, а у мами скоро буде пенсія. Звісно, тепер я трохи менше зможу допомогти нашій армії, але то вже таке... З тими грошима, що вже прийшли, а це - 5505 грн, я щось робитиму тільки в екстреному випадку. А коли мама опиниться вдома, ми вирішимо що робити далі: пустити на волонтерство, віддавати на іншу благодійну справу чи повертати людям - вирішувати вам. Я не маю права одноосібно вирішувати долю чужих грошей, тим більше в такий складний час, як зараз. Дай Боже, щоб вони мені не знадобилися! Ще раз дякую усім одразу. І закликаю не повторювати моїх помилок. Так, лікування ще не закінчено, але тенденція така, що драма не стане трагедією. Вибачте, немає часу писати і дякувати кожному індивідуально - всього навалилося. Прошу зрозуміти і не ображатися.

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив