Про інтимні проблеми бійця Ефки...

bilozerska — 01.04.2017

Журналістів дуже часто цікавить, як бійці жіночої статі на фронті справляються з побутовими проблемами, в тому числі з інтимними - гігієна, особливі дні... І нікого чомусь не цікавить, як із тим самим справляються бійці чотирилапі - певніше, їхні власники.

А це таки жах. Усі жіночі проблеми порівняно з собачими - це дрібні незручності, настільки дрібні, що аж непомітні.
Коротше, Ефка в загулі вже тижнів зо три. Нам лише 10 місяців, нам треба рости, ми вже маємо двох собак і кота, і ще 6 або 8 собачат ніяк не входять у наші плани. Стерилізацію тварин (крім безпритульних) не визнаємо, плануємо цуценят, але не раніше, ніж за рік-два. Таблетки або уколи від загулу можуть скінчитися онкологією...

Те, що я напишу далі, здатні зрозуміти тільки власники чотирилапих дівчат. Можна пережити, коли всю ніч штук шість Ефчиних кавалерів стукають у двері, зовсім як люди, а ще гарчать і скавчать. Можна пережити, коли місяць треба вигулювати собаку на поводку з "антисексом" у другій руці (це спеціальний дрючок або ремінь для відганяння отих кавалерів). Трохи важче з тим, що в собаки повністю поїхав дах, вона не слухається команд, виє, гавкає, стрибає на ланцюгу, скавчить і кожної секунди намагається втекти на вулицю. А коли з нею гуляєш, рве поводок так, що утримати її просто офігенно важко.

А ТЕПЕР УЯВІТЬ СОБІ, ЩО ВСЕ ЦЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ НА ПЕРЕДОВІЙ.

У перервах між обстрілами я вигулюю її на поводку. Обстрілів, дяка Богові, вона взагалі не боїться. Але якщо летять міни, а в протилежному від укриття напрямку помічено гарного пса - не важко здогадатися, куди тягне мене моя зараза.

Але і це ще не проблема. Проблема - що ми живемо всі разом, і бійцям абсолютно не посміхається спати в одному приміщенні з собакою, що постійно гавкає, скавчить, рветься і гримить ланцюгом. Прив'язати її на дворі не можна, бо там кавалери. Вмовляю побратимів потерпіти - це ще кілька днів, кажу, а далі Ефуня піде надвір на ланцюг, і будемо молитися, щоб їй не прилетіло. (Без ланцюга - не можна, бо часто вояки неприв'язаних собак розстрілюють).

Коли я на завданні, мушу просити когось нагодувати і вигуляти. Це гаплииик, це такий гаплик... Причому ж є повно добрих людей, які погодилися б узяти до себе мою собакуньку. Але ж я знаю, що це не на короткий час, бо війна скінчиться не завтра, і це просто буде не моя собака...

А є в нас іще Шкавусь! Ефка лагідна до всіх своїх. А Шкавулик визнає тільки мене, нікого іншого до себе не підпускає, гарчить і гавкає, іноді може й спробувати вкусити. Ну, його я прив'язую у дворі у "сліпій" зоні (власноруч зробивши йому будку) і теж вигулюю час від часу. Хлопці просто "щасливі", що він у нас є.

Називаючи речі своїми іменами - я тут всіх дістала з моїми собаками :)

Старші досвідчені бійці повчають мене, що на війні не можна мати жодних емоційних прив'язок, а також жодних речей, крім тих, які допомагають воювати і виживати.

Але я ніколи не вміла так жити. Тут же, якщо їх таких не любити, мабуть, дахом поїхати можна...

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив