Повернення до теми

petro-gulak — 10.06.2024

(Ґрейвз, верлібри, модернізм – див. нижче на сторінці)

Я десь наприкінці минулого року наводив трирядковий вірш Павнда «Папірус» (1916: «Spring . . . . / Too long . . . . / Gongula . . . .»), який одні сприйняли як знущання, інші – як стилізацію, а направду це точний переклад одного зі фрагментів Сафо.

1927 року Лора Райдінґ і Роберт Ґрейвз присвятили «Папірусу» кілька сторінок в «Огляді модерністської поезії»: ось що, мовляв, ще недавно могло пройти як ота сама «модерністська поезія». Зрозуміло, чому й пересічний читач, і традиційний критик сахаються від такого й не наважуються ані схвалювати, ані засуджувати. «Хто чи що таке Ґонґула? Це людина? місто? музичний інструмент? Чи рідкісний ботанічний термін на позначення спор? Чи перекручене “Ґонґора” – іспанський поет, від прізвища якого утворено слово “ґонґоризм” – “афектована елегантність стилю”?.. І чому “Папірус”? Цей вірш – фрагмент справжнього папірусу? Чи уявного? Чи це думки поета з приводу реального або вигаданого фрагмента? Чи щодо весни, надто довгої через ґонґули папірусових тростин? Розсудливий читач (common-sense reader) замість того, щоб давати відповіді на ці питання й присоромлено блефувати, витягаючи надто багато з надто малого, повертається на більш певний ґрунт. Краще, – гадає він, – десять справжніх поетів будуть перевідкриті нащадками, ніж один шарлатан оманою прокрадеться у Храм Слави. Пересічного читача шарлатанство в поезії дратує більше, ніж дурість, надмір ученості або чесна погана якість: бо шарлатанство – це безчесна вищість».

Кінець цитати.

І, в принципі, так воно і є: надмір ученості – родима пляма модернізму (напр., «Неодмінна модальність видимого» і весь третій епізод «Улісса», на якому ламаються чимало читачів). Шарлатанство – неодмінний супутник авангарду. Текст (поетичний, живописний, музичний) в принципі не дає нам можливості з’ясувати, «всерйоз» це чи нас просто дурять. Звідси – необхідність (авто)коментарів, спародійована Лемом у «Ґіґамеші», роздута роль кураторів і критиків тощо.

Я відчуваю, що Поллок – не шарлатан, а от щодо Ротко – не певен. Коли в МоМА я спустився з четвертого поверху (імпресіоністи і пост-) на третій (виставка японської художниці в техніці «кулькова ручка, листок у клітинку, палка-палка-огірочок»), різниця була разюча, хоча, припускаю, з боку японки це могла бути Соціальна Заява й Естетичний Жест.

Але як відрізнити безчесну вищість від справжньої? «Не Шекспір важливий, а коментар до нього»? Питання риторичні, звісно, бо ми живемо саме в такій культурі. «Гра в бісер» навиворіт.

Оставить комментарий

Популярные посты:

pertinax

Эффективность флотационных установок в процессах очистки сточных вод автомобильных моек

ru_royalty

Мероприятия Кейт 27 января

zamira14

С Днём!

asaratov

Чем питались дети в советских детских садах?

tvsher

Оказывается, про старую деву и сорок кошек шутка старая, очень старая

matsam

Железнодорожное. Январь 1945

alexandr_rogers

О минотаврах и прочих тварях

gvenvivar

ЕДА НЕДЕЛИ

congregatio

Котэ висяче

• Ранее
• Архив