Наші хлопчики...

bilozerska — 18.08.2016 Повний місяць. (Чи майже повний?) Видно мало не як удень. В такі вечори суттєво зростає влучність стрільби - і в нас, і в супротивника.

- Ви вже старий, навіщо вам стріляти? А я молодий, мені треба набиратися досвіду.
- Ну, йди, молодий...

Під час нетривалого затишшя - розмови, можливі лише тут і зараз...
- Мне двое товарищей уже звонили: давай, записывайся к нам, защищать молодую республику. Платят нормально, и скоро наступать будем. А ты вообще где сейчас?
- Неважно, где я, пацаны, но я уже работаю...
Працює він за контрактом. РПКшником. Ще будучи цивільним, пережив обстріли з українського боку. Стріляли по ворожих позиціях, але нерідко влучали і в поле неподалік, де працювали мирні люди.
- Ну, а чому туди не пішов? До товаришів?
- Потому, что я здесь вырос. Потому, что здесь какое-никакое, но государство, а они у себя сделали что-то непонятное. Зачем оно нужно, кому?

Двадцятирічний хлопчик з Чернівецької області, що служить у ЗСУ біля трьох місяців і вже втратив на війні друга, з насолодою уявляє, що буде робити з полоненим "сєпаром", якщо той трапить йому до рук.

Я ніколи не була за закон - лише за справедливість. Тому навчаю: якщо будеш точно знати, що цей "сєпар" катував людей, навмисно вбивав цивільних - роби з ним, як душа просить. Але скоріше за все, це буде звичайний хлопець, такий, як ти, який зараз так само чесно воює за свою Батьківщину. Просто Батьківщина у нас із ним різна: у нас - Україна, у нього - Російська імперія. Для нас він - окупант чи колаборант. І все одно, кажу, такого полоненого вбивати і мордувати не можна.

Підозріло легко погодившись не чіпати майбутніх полонених, за доволі зрозумілою асоціацією: "Ти тут лягаєш спати і не знаєш, чи прокинешся, а ті п...си нагорі жирують". І, миттєво перемкнувшись, з такою самою насолодою уявляє, що робив би з представниками влади і найвищого військового керівництва, якби ті потрапили йому до рук. Якби все оте збулося, кожен з них залюбки помінявся б долею з полоненим "сєпаром".

А добра ж дитина... будучи наймолодшим, огризаючись для порядку на зауваження старших, зворушливо дбає про всіх, хто поруч.

Не уриваю. Нотацій не читаю.
Просто язик не повертається.

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив