Наше... что?

ukraine_russia — 11.02.2010 Пушкин - наше всё.
Это известно каждому.
Но вот кто такой Васыль Стус - не совсем понятно. Что он написал? В чём его ценность как поэта? Почему он сотрудничал с врагами народа и, в итоге сам стал врагом народа?
Лично для меня Стус - это пустой звук. Поэзию его я не приемлю, а "борьбу" против Советской власти расцениваю как преступление.
Но вот в Киеве ему хотят установить памятник: Киевские власти решили установить памятник украинскому поэту, переводчику и правозащитнику Василию Стусу.
Как сообщается на официальном сайте КГГА, предложение о возведении памятника украинскому поэту поддержала Комиссия по вопросам наименований и памятных знаков КГГА.
"Учитывая его [Василия Стуса-, ред.] огромный вклад в дело возрождения украинского слова, национальной культуры и сознания, члены комиссии единодушно поддержали предложение установить памятник на улице Грушевского, напротив Института литературы имени Тараса Шевченко", - отметил глава комиссии, заместитель председателя КГГА Сергей Рудик.

То есть, в то время когда памятники советской эпохи в Киеве разрушают, государство находит средства для установки истукана посредственному поэту, прославившемуся только своим антисоветизмом и смертью в тюрьме.
Так что теперь - ставить памятники графоманам-уголовникам, отдавшим богу душу на нарах?


Наше ничто

Под катом - образчики "поэзии" Стуса

Море —
чорна грудка печалі,
душа Мефістофеля
наодинці.
Терпне рояль
під пальчиками дівочими,
і в воду
падає з кручі земля.
Шерхлі трави
вологі пасажі ловлять,
і стогін стихії
туманом важким облягло.

***

Попереду, нарештi, порожнеча
i довгождана. Вiчнiсть пiзнаю,
даровану годиною лихою.
А бiлий свiт — без кольору i звуку,
нi форми, нi ваги, анi смаку —
розлився безберегою водою.
Цей бенкет смертi в образi життя
щасливого вiдстрашує i врочить:
устромиш ногу в воду — i помреш.

***

Я сидів на весіллі
серед поважних молодиків —
у того голос, наче в диякона,
той остаточно схрип від горілки й співу,
а та в котрий вже раз переконувала присутніх,
що не така вже й дурепа,
як здається на перший погляд.
Я вигукував з усіма “гірко!”
і думав про Валентина Мороза,
згадував його лоб і волосся й очі
і переконувався знову й знову,
що горішньою частиною обличчя
він скидається на пророка.
Всі жували, пиячили, удавали з себе веселих,
I я жував, пиячив, удавав з себе веселого,
але так було гірко на душі,
так несподівано пронизливо гірко,
що побачивши, як дружина моргає
мені “ходім”,
з полегкістю відітхнув
і схопився за втечу,
як потопельник за соломину.
***

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив