Леди Люда

ukraine_russia — 11.02.2010

Довіряти можна хіба що залізниці. Все решта в Україні – шахрайство, а національна розвага – на це шахрайство скаржитися. Коньяк із салом на донбаському маршруті, День судді у провінційному ресторані, витівки київського водопроводу – усе це з репортажу Мартіна Ляйденфроста, опублікованого в австрійській Die Presse.

Прокурор із Луганська називає мені ціну своїх запонок. Прокурор з Антрацита каже про свою 19-річну дівчину: “Таких, як вона, повно”. Це Україна по п’яти роках після Помаранчевої революції.

Нині в Україні таке кожні пару тижнів стається, що вибухає громадський водопровід. Це я не про поламку труб, а про ту прямовисну прірву в землі, що зяє наче кратер від пекла. Вибух тротуару в київському спальному районі Троєщина випадково потрапив мені на плівку. На фото видно, як сила струменю руйнує помешкання на четвертому поверсі висотки.

Я знову в Києві й знімаю собі квартиру в цьому спальному районі Троєщина. Обмежений спосіб життя київського середнього класу відбив мені охоту від розкішніших кварталів. Коли цей середній клас іде розважатися, то резервує пару тижнів наперед, внісши певну суму як гарантію мінімального замовлення. Криза тяжко накрила батьківщину катастроф, але її видно так само мало, як і прокладений за радянської влади водопровід, що його українська держава забуває підтримати в належному стані. Деякі будиночки-башти цього середнього класу, ці заплановані в двотисячних роках огороджені шедеври козацького бароко, вивищуються мов осиротілі коробки.

Я чимчикую засніженою Троєщиною. У певний момент бачу, як парує каналізаційний люк. Ми легко забуваємо про ті основи довіри, на які ми спираємося в Центральній Європи. Чи не назріває вибух водопроводу?

Я проїжджаю Україну вздовж і впоперек. Зараз пора президентських виборів; попередні закінчилися Помаранчевою революцією. Був 2004 рік, єдина революція в моєму житті. Свобода й демократія, я тоді плакав від щастя. П’ять років по тому, після 15 поїздок в Україну я мандрую країною, де визначальним методом комунікації є звинувачення, багатоголосий обвинувальний крик про брехню, фальсифікації, крадіжки, експропріації, великий обман та державну зраду. А хто уособлює добро, то й не скажеш.

Може, Юлія Тимошенко? Вродлива прем’єр-міністр, у 2004-му заводійка революції, є однією з двох кандидатів, що пройшли в другий тур. Її донедавна довірена особа Михайло Бродський розповів, як стають депутатами Блоку Юлії Тимошенко. Нібито найпалкіша в країні борчиня з корупцією роздає прізвиська за шкільною системою оцінювання. Хто викладає готівкою 2 мільйони доларів, того вона називає «двієчником». Ідеться про другу найгіршу в Україні оцінку. «Двієчники» ледь-ледь проходять у парламент. Хто ж приносить у кошику 5 мільйонів доларів, того шефиня ніжно йменує «відмінником». Можливо, Бродський бреше. Знаю тільки, що ця торгашеська схема “свій – чужий”, яку практикує ця обдарована демагог, не дає мені спокою. І я починаю вірити таким історіям.

Залізничний вузол Дебальцеве, Східна Україна, Донбас. Я зупиняюсь у “кімнаті відпочинку”, в мансарді прегарного, ще царського вокзалу. Жити просто на вокзалі – це, по-моєму, практично й романтично. Але зараз я замерзаю. “Нам сказали, що батареї скоро запрацюють”, – каже чергова по станції. Накриваюся трьома ковдрами. В Україні тепер таке буває частіше, що відключають батареї або гаряча воду. І ніхто не знає, чому. Багато як приватних споживачів, так і підприємств перестали платити рахунки за газ, станції центрального опалення та водоканали нагромаджують борги перед державним газовим постачальником “Нафтогазом”, той позичає в уряду, уряд в МВФ, цей затримує кредитний транш, і для останньої сплати російських газових рахунків спустошили резерви Нацбанку. Можливо, ця держава тільки й тримається на нерозривному плетиві взаємних боргів за газ.

Балачки про східно-західний розкол України – я вже не можу їх чути. Це правда, всередині України є два полюси: Галичина на заході й Донбас на сході. Галицький полюс оце п’ять років керував в особі президента державою. Тепер фаворитом є автентичний представник донбаського полюса. Віктор Янукович – вуличне дитя з вугільних нетрів, вбоге житло його батьків було зрівняно з землею, щоб звести коксохімічний завод. Та лишається решта країни, яка не належить ні до Галичини, ні до Донбасу, велика аморфна решта. Лишаються мільйони тих гордих українців, що затято відстоюють українську як єдину державну мову, але цілий рік розмовляють російською, слухають російську музику, дивляться російські комедії та читають бульварні газети типу “Московский комсомолец”. Таких українців називають біментальними. Я вважаю їх більшістю.

Біментали-керівники походять із Дніпропетровська. Звідти екс-президент Леонід Кучма, і так само “ситуативний політик” Тимошенко, яка вивчила українську аж у 36 років і відразу стилізувала себе під національну ікону, з цими народними візерунками та пшеничними колосками, а ще з фірмовою зачіскою з косою. Біментал може все. Очолити революцію проти загарбливої лапи Путіна – й за лаштунками будувати сердечні стосунки з ним же. ЄС Україні не запропонував нічого. Наступний президент розумітиметься вже з Москвою.

Дебальцеве. Мінус 18 градусів, і налетів циклон. Треба на потяг. Волочуся кучугурами, вітер ріже обличчя, дихати й не наважуюся. Прийшовши на вокзал, я впевнений, що ніякий потяг не поїде. Але мій рушає.

Огидна поїздка. Крижаний вітер трясе вагоном, навіваючи сніг крізь зачинені вікна всередину. Заметені колії, гальмування аж до зупинки, я зціплююся. Згодом дізнаюся, що ми в центрі циклону і що такі потяги, як Eurostar, зупинилися через дрібніші причини. Українські залізничники, як бачу, в аварійних ситуаціях витриваліші. Вони трохи лаються, але локомотив тягнеться, батареї працюють, чай подається. Усе функціонує. У Лисичанську в мене з’являється компанія. Двоє українців-бізнесменів розпивають кримський коньяк. Наливають і мені. Віктор Володимирович завжди голосує за Януковича. Олександр Михайлович, торгівець керамікою, голосуватиме за бронзового призера першого туру, який блискуче явився народові перед виборами. Сергій Тігіпко в будь-якому середовищі виглядає показним, розумним і сильним: серед банкірів, жіночок у народному вбранні, сиріток, на обкладинці Men's Health. Перевага Тігіпка в тому, що останні п’ять років він провів поза політикою. Що він робив? Заснував банк і продав його шведам, вчасно перед кризою – за 735 мільйонів доларів. Тігіпко втілює майбутнє, до нього линуть серця. Він з Дніпропетровська. Біментал чистої води.

Коньяк мої супутники закусують по-культовому шанованим салом. Вони розхвалюють чорноземи своєї батьківщини: “Україна могла б годувати весь світ”. Я відчуваю нагоду нарешті зрозуміти українську економіку. “То чому цього ніхто не робить? – питаю. – Чому ніхто не розвиває сільськогосподарський потенціал? Чому ніхто не хоче бути виробником? Чому мені трапляються лише менеджери та фінансисти?”

Віктор Володимирович починає пояснювати так розлого і красиво, що я цілковито забуваю про перший у моєму житті циклон. Володимирович був начальником виробництва на невеликому підприємстві. Усе було добре. “У жовтні 2008-го секретарка приносить мені показники. Я питаю: як тут може бути мінус, ми ж перевиконали бізнес-план!” Через кілька місяців підприємство збанкрутувало. Кредити були взяті в доларах, а долар під час кризи подорожчав удвічі. “Тепер я вже ніколи не починав би виробництво з нуля”, – підводить риску Віктор Володимирович. Нині він знову посередником у торгівлі, купує та перепродує: “Таких, як я, багато”. Український потяг, що їде проти циклону, вкінці-кінців прибуває майже за розкладом.

Метод гарних назв населених пунктів може дати маху. В Авангарді, селищі міського типу неподалік Одеси, де міняють шини, була гарною тільки табличка на в’їзді. І все одно цього разу серед сотень міст Донбасу я вибираю Антрацит. Отже, гуляю я Антрацитом. Холодно, мрячно. Місто гірняків нагадує мені базар цехових інструментів. Найбідніші торгівці розклали на тротуарі коробки і пропонують на продаж іржаві гайкові ключі. Випити горнятко чаю ніде. Починаю жалкувати.

Постери, шапки та прапорці друзяки Януковича являють собою місцевий колорит. Фотографую. Торговка рибою реагує з підозрою. “У нас багато ворогів”, – каже вона, а я можу бути посланцем “цієї проститутки Тимошенко”. Але раптом торговку охоплює довіра. У неї все ще те месіанське уявлення про політику, яке було поширене п’ять років тому. Вона навіть проголошує Януковича чудовою людиною. І допомагає мені знайти ресторан.

У ресторані порожньо, і лише один стіл ломиться від делікатесів та алкоголю. За ним сидять самі жінки. Виявляється, вони відзначають День працівників суду. Вони беруть мене до себе за стіл і приєднують до святкування. Тут мені раптом сподобався Антрацит, і я аж до ночі питиму й танцюватиму зі співробітницями Антрацитського районного суду.

Це три покоління. Головна суддя найстарша. Це норовлива матуся запросила на свято, а суто чоловіче керівництво суду цього не зробило б. 40-річні відповідають на питання про своїх чоловіків вкрай ухильно. Один благовірний у Якутії, інший в Німеччині.

Найкрасивіші з наймолодших співробітниць поступово зникають. Пізніше я знаходжу їх у добре схованій сепаратці ресторану, в товаристві молодих і недоторканних прокурорів району та області. Прокурор із Луганська називає мені ціну своїх запонок. Прокурор із Луганська каже про свою 19-річну дівчину: “Таких, як вона, повно”.

За столом простих співробітниць виголошують нові й нові тости. “Після виборів я поїду на Октоберфест”, – горланить головна суддя. Коли настає моя черга, я кажу тост, який мені здається найлогічнішим для Дня судді: “За справедливість в Україні!” Жіночки з районного суду, всіма поколіннями, якось недобре здригаються. Що за дурний тост, думаю я наступної миті, ти ж сам у це анітрохи не віриш. Голосіння про шахрайство не втихають. Я не міг би й назвати, хто у цій країні не шахраює. Особисто для себе я вирішив, що я не довіряю українському водоканалу, газовим постачальникам, виборчій комісії. Не довіряю банкам, міліції, прокуратурі, а в робочий час – і Антрацитському районному судові. Я довіряю лише українській залізниці.

http://inozmi.glavred.info/articles/2790.html

Оставить комментарий

Популярные посты:

domitianus

Почему аренда AMD серверов — это идеальный выбор для стартапов и малого бизнеса

30_day_photo

День 22. Бриф "Правило третей".

pantv

Вечер на лайнере Celestyal Journey

fotovivo

Классная работа

goblin_books

шахматы

matsam

Удачи

taxfree

Золото готовится к прорыву 3000$ Что же происходит ?

shushpanzer_ru

Военно-морской МТЛБ еще в строю.

pantv

20 февраля ● "День алкоголика", "Всемирный день социальной справедливости" и не

• Ранее
• Архив