мне пора лечиться...)

Запроси мене в зоряну ніч!
Я сьогодні вночі не засну.
І признайся мені віч-на-віч,
Що кохаєш мене лиш одну!

Солов'ї хай співають пісні
У нічному зеленім гаю.
Нагадай дні щасливі мої,
Поверни мене в юність мою!

Ти на мить зупини зореліт,
Хай почує далека зоря,
Що зі мною на тисячу літ
Залишається вірність твоя!

Говори мені знову і знов,
Хай хвилює мене твоя річ,
Що для мене твоя лиш любов
І для мене ця зоряна ніч!
***

Серед літнього дня раптом випаде сніг,
Блискавиця на шмаття блакить розітне
Град із ясного неба впаде на поріг -
Якщо раптом розлюбиш мене...

Стихне шумна ріка і замре течія,
Засумує калина, вночі не засне,
Темно стане навкруг, згасне зірка моя -
Якщо раптом розлюбиш мене...

І в душі буде пустка, в очах - лише жаль,
Якщо вірність, кохання мій дім обмине,
І навкруг - лише сльози і біль, і печаль -
Якщо раптом розлюбиш мене...

Сльози, розпач і біль - все собі заберу,
Відчай душу і серце мені розітне,
І поки зійде сонце - я з горя помру -
Якщо раптом розлюбиш мене...

Будуть свідком німим лише вікна в сльозах,
І зупинеться час, і назад поверне...
Буде слово "прощай" на холодних устах -
Якщо раптом розлюбиш мене...

***

Мы вдвоём под Луною…
Так чего ж мы грустим?
Я – любима тобою,
А ты – мной любим…
Мы с тобою в инете,
Нам звёзды наводят мосты…
На какой мы планете?
И где мы сейчас – я и ты?..

***

Мысли, домыслы, снова мысли…
Словно дождь о железную крышу…
Сотню раз – два слова «а если…?!»
Оттого, что тебя не слышу…

Жду, что «Утро» таки «ответит»…
(Как я сервер тот ненавижу!)
Мне и так в этой жизни «не светит»,
Оттого, что тебя не вижу…

Всех мужчин провожаю взглядом…
Стыд и скромность, увы, забываю…
Вдруг, с тобой окажусь я рядом
И, не дай Бог, тебя не узнаю!

Страх за то, что тебя потеряю
И потом не найду уже снова…
Что ж придумать?! Увы, не знаю…
Но к потерям я не готова!

***

Найти, узнать и полюбить,
Желать всегда с ним рядом быть,
Обидеться и потерять,
Затем жалеть и вновь искать…
Что бы в конце – уйти ни с чем…
…да и зачем?...

***

Паутины зная коварство,
Я пыталась узнать – кто ты?
И завидное постоянство
Отправляло меня в полёты.

В параллельных мирах ин-та
Мы подходим друг к другу близко…
Утешает, что виртуальность
Не позволит упасть низко…

Зная то, что реальность другая,
(искажают жизнь мониторы),
И что утро наступит , зная –
Снова – я, монитор и «ссоры»…

Я взлетала в ночное небо
Лишь нажатием «мышки» быстрым,
Но встречал меня(где бы он не был) –
Вместо слова «люблю» - выстрел!

Этот выстрел ждал меня всюду,
Для кого-то – это «работа».
Больше я прилетать не буду…
Нафик мне такая «охота»?!