Майстер Шеф

Деякі люди, коли їм хуйово і страшно, дивляться "Друзів". Хтось "Сімпсонів" з українською озвучкою, бо Малуха - то любов. Я, як порядна домогосподарка, слухняно деградую й дивлюсь Майстер Шеф. Один старенький сезон, ще 2019 року, до ковіда й апокаліпсису.
Коли моя нирка повільно вмирала, а я не знала, коли в мене тиждень хуячила температура, а я не відчувала, просто дивувалась, чому так важко встати з дивану, чому я така слабка, чому ригаю від кожної їжі й перестала жрать зовсім, я шукала якоїсь розради на ютубчику. А їжа для мене це не про скучну фізіологічну необхідність, це про відчуття безпеки, про дім, про задоволення, про спокій.
Ну а якщо сама я ні їсти, ні готувати не можу, то подивлюсь, як це роблять інші. Й натрапила на епізод з виїзним конкурсом, так все яскраво і весело було, сподобалось. Дивилась до п'ятої ранку, бо раніше до кулінарних шоу була упереджена, нічо такого не бачила.
Лежала у своїй спітнілій постелі, засинала і просипалась під чергову дільожку фартухів і мені було спокійно. До речі, у цьому затуманеному стані якось примудрилась прийти на робочу зустріч й навіть надибати роботи. Двічі зупинялась перепочити, поки допленталась до метро. Їхала назад і плакала від слабкості. Ще й у сільпо пішла по борошно, й наступного дня ліпила вареники, роблячи перерви кожні півгодини. Аж поки мене не стало рвати жовчю й підкидати в ознобі.
Відтоді так і повелося — коли якась срака, я включаю один й той самий сезон, який заколисує і веселить, з якого можна вичавити собі трохи почуття дому, спокою і безпеки.
Й маю сказати, дивилась я його вже разів п'ять...
|
</> |