Кримська війна...

grzegorz_b — 30.03.2017 30 березня 1856 року відбувся Паризький конгрес, який підбив підсумки Кримської війни. Росія, яка зазнала відчутної поразки, змушена була піти на поступки союзникам - Османській імперії, Франції, Британській імперії, Австрії, Сардинії та Прусії. Хоча, власне, основними дійовими особами були лише перші троє.
В середині ХІХ сторіччя Росія переживала чергове імперське загострення. Реакціонер Микола І заслужено зажив слави жандарма Європи, для початку придушивши польське повстання 1831 року, а згодом пройшовшися суворим російським морозом по "весні народів" 1848 року. Лише на російських багнетах встояла австрійська монархія Габсбургів, яка ладна була розпастися під тиском визвольних рухів італійців, чехів, сербів, галичан і особливо угорців. Невмолимо конала Османська імперія, що простяглася на тисячі кілометрів - болгари, румуни, боснійці, албанці теж не лишилися осторонь подій.
Микола І якось назвав себе одним з найдурніших монархів Європи, порівнюючи себе з Яном Собеським, польським королем. Свого часу, 1683 року, польське військо врятувало Відень від турецької облоги. За неповні сто років чорний австрійський орел зміцнів настільки, щоб проковтнути шматки свого рятівника, захапавши у Речі Посполитої Галичину та Лодомерію. В середині ХІХ ст. в австрійській невдячності переконалися і росіяни. Так, вони врятували Габсбургам трон - але австрійців аж ніяк не тішили спроби росіян утворити з європейських уламків Османської імперії кілька слов'янських держав під своїм власним протекторатом - бо ж тоді і народи Австрійської імперії знов почнуть коверзувати. Тому відносини двох імперій швидко погіршилися.
Дипломатичні "багатоходівочки" мали місце і на османському напрямку. В 30-ті роки російські війська допомогли османським султанам придушити бунт єгипетського паші Мухаммеда Алі. Але подальших зазіхань на свою територію османи не зрозуміли - ані захоплення земель в Закавказзі, ані введення військ в демілітаризовані Молдавію і Валахію, ані чергові наполегливі спроби дістатися чорноморських проток, ані підтримку визвольних рухів південних слов'ян.
Британцям зміцніла Російська імперія теж була ні до чого. Вихід Росії до Закавказзя загрожував азійським колоніям Британії. До того ж, росіяни вперто лізли на північ, колонізувавши Аляску і потрохи освоюючи західне узбережжя Америки.
Франції були байдужі британсько-російські розбірки, проте в пам'яті ще свіжим було приниження від поразки у наполеонівській війні, тож від реваншу французи не відмовилися. До того ж, Наполеон ІІІ прийшов до влади в результаті перевороту. Оскільки спеціальною конвенцією Віденьского конгресу 1815 року спадкоємці Буонапарте не могли претендувати на французький престол, Микола І вважав нового французького імператора живим, але не легітимним. Тож у вітальному листі з нагоди коронації він звернувся до французького колеги "мій дорогий друже" замість належного за протоколом звертання "мій дорогий брате". В перекладі з дипломатичної мови середини ХІХ ст. це можна перекласти як "владу у Франції захопила хунта, яка гвалтує епілептичних снігурів" (що не заважає називати цю саму хунту "наші колеги", залежно від ситуації). А тут і утиски православних скреп саме наспіли. Так сталося, що мусульманська Османська імперія контролювала Єрусалим, і, відповідно, всі храми міста, зокрема - храм Різдва Христового. На ключ від храму претендувала як католицька, так і православна громада. Перших підтримала Франція, других - зрозуміло хто. Османи до останнього воліли заплющувати очі на проблему, проте французький лінкор на рейді Стамбулу довів, що лагідним словом і зброєю можна досягти більшого, ніж просто лагідним словом. Ключі дісталися католикам, а росіяни зайшлися істерикою про утиски, обіцяючи, що французькій хунті (чи хто там був у ті часи) це не минеться, і для початку ввели війська в Молдавію і Валахію, що, хоча й були під російським протекторатом, але все ж формально були в складі Османської імперії.
Сардинці теж ні сіло ні впало влізли в російсько-турецькі розбірки. Вони не мали жодних претензій ні до тих, ні до інших. Їм треба було своє робить - збирати італійські землі, в першу чергу, відбираючи їх в Австрії. В цьому їх обіцяла підтримати Франція - тож, вірні союзницьким обіцянкам, сардинці теж втрутилися в події. Таким чином, непримиренні вороги в італійському питанні об'єдналися в непереборному бажанні вгамувати російського ведмедя.
Можна було б виключити одну-дві імперії з гри, активізувавши визвольні рухи національних меншин - але, як згадувалося вище, саме з придушення цих самих рухів російськими військами і почалося. Тож навіть серед поневолених народів союзників було годі шукати, а емігранти з числа поляків та угорців формували окремі частини в складі турецького війська.
Отже, Росія примудрилася об'єднати проти себе всіх, кого могла, і навіть кого не могла. Як кажуть, "если кто-то громко плачет - довыпендривался, значит".
Як уже було згадано, для початку Росія влітку 1853 року ввела війська на територію Молдавії та Валахії, чого робити не мала права - аби повернути ключі від храму, та й взагалі до пригод потягнуло. Крім того, 30 листопада 1853 року ескадра Нахімова розбила турецьку ексадру в порту Синоп. Це була остання велика битва вітрильних ескадр в історії.
За три місяці, в березні 1854 року, Британія та Франція оголосили Росії війну. Проти потужних пароплавів вітрильникам стало непереливки...
Як виявилося, Росія вступила у війну, не маючи ані армії, ані озброєння, ані промисловості, ані технологій. Смертність рекрутів в російській армії того часу складала жахливих 3,5% на рік. Солдати не займалися вогневою підготовкою, віддаючи перевагу муштрі - на підготовку солдата на рік виділялося аж десять набоїв. В армії були прийняті тілесні покарання, про пропускання солдата "крізь строй" ще Толстой писав. Харчове забезпечення було жахливим - після збільшення харчового довольства солдат отримував аж сто грамів м'яса на добу. До того навіть гвардійці отримували 40 грамів, а звичайні солдати - в рази менше. Значні з'єднання довелося тримати на австрійському кордоні, а ще не забуваємо про війну з кавказькими горцями, яка триває і донині - туди теж треба було залучити кілька дивізій...
На майже мільйон солдатів різних родів військ, рушниць та карабінів припадало трохи менше... 600 тисяч. Тобто, на трьох солдатів - дві рушниці; до того ж, гладкоствольні, а не нарізні. Нарізна зброя стріляла втричі далі, набагато точніше і сильніше. Тож принцип "куля - дура, багнет - молодець" був вимушеним і єдиним способом ведення бойових дій, який, проте, зумовлював шалені бойові втрати.
...Висадивши десант, союзники доволі легко захопили весь Крим по саму Кінбурнську косу. За рік осади "Севастополь, Севастополь, неприступный для врагов" капітулював - не вперше і не востаннє в своїй історії.
Доведений до відчаю цар Микола І помер (за деякими даними - наклав на себе руки). Його наступник Олександр ІІ гарячково шукав вихід з ситуації. Пошуки результативно прискорив ультиматум Прусії - або Росія приймає висунуті їй умови, або Прусія так само оглошує їй війну.
Тож за наслідком війни Чорне море оголошувалося нейтральним із забороною Російській імперії та Османській імперії мати там військовий флот і арсенали (османам, проте, ніхто не забороняв тримати флоти в Середземному та Мармуровому морях). Проголошувалась свобода плавання по Дунаю під контролем міжнародних комісій. В той же час територіальні втрати Російської імперії були мінімальні — вона передавала Молдовському князівству гирло Дунаю та частину Південної Бессарабії (таким чином, вона перестала безпосередньо межувати з Османською імперією в Європі). Також Російська імперія повертала Османській імперії Карс в обмін на Севастополь та інший Крим, який союзникам був ні до чого. Англійці ще хотіли зруйнувати Миколаїв, аби уникнути швидкого відновлення флоту - але інші вирішили, що це вже занадто.
Російська імперія також відмовлялася від протекторату над Валахією, Молдовським князівством і Князівством Сербія. Інші держави, зобов'язуючись не втручатися у справи Османської імперії, гарантували автономію Князівству Сербія, Молдовському князівству та Валахії в рамках Османської імперії.
До договору додавалися 3 конвенції. Перша підтверджувала Лондонську конвенцію 1841 про закриття чорноморських проток Босфору і Дарданеллів для іноземних військових кораблів у мирний час. Друга конвенція встановлювала число легких військових суден Російської імперії та Османської імперії на Чорному морі для вартової служби. Третя зобов'язувала Росію не споруджувати військових укріплень на Аландських островах у Балтійському морі.
... Паризький мирний договір 1856 року повністю змінив міжнародну обстановку в Європі, знищивши попередню систему, що спиралася на віденські трактати 1815 року. Він послабив позиції Росії в Європі та на Близькому Сході та призвів до подальшого загострення так званого Східного питання (неминучого розвалу Османської імперії). У 1859—1862 роках Молдовське князівство та Валахія, за підтримки Російської імперії та Французької імперії, об'єдналися в румунську державу. Це було відхиленням від умов миру, яке, однак, не викликало заперечень західних держав.
... У 1870—1871 роках Російська імперія відмовилася визнавати статті договору, які забороняли їй мати на Чорному морі військовий флот і арсенали, тож західні держави змушені були визнати нове положення речей. Так були підписані Циркуляри Горчакова та Лондонська конвенція 1871 року. Перемога Російської імперії в Російсько-турецькій війні 1877—1878 років викликала заміну попередніх умов миру Берлінським трактатом, прийнятим на Берлінському конгресі 1878 року...
... Починаючи з 40-х років ХІХ ст., тривав потужний рух за об'єднання італійських земель. Наприкінці 50-х років Австрія втрачає Мілан та Ломбардію; згодом сардинські війська завойовують так зване Королівство обох Сицилій. Платою за французьку допомогу у війні стали Ніцца і Савойя, віддані французам...
... Турки все ж отримають на горіхи від росіян через чверть століття. На уламках Османської імперії утвориться кілька нових держав, проте їх стосунки з Росією не будуть безхмарними. Скажімо, і Болгарія, і Румунія в обох світових війнах воювали проти Росії...
... За півтора десятиліття Прусія суттєво потіснить сусідів - спочатку данців, потім австрійців, а зрештою - і французів з більшості німецькомовних земель; приєднає Ганновер, Кургессен, Нассау, Шлезвіг-Гольштинію, Франкфурт-на-Майні, Баден, Вюртемберг і Баварію. Північнонімецький союз, що об'єднував 21 маленьку німецьку державу, з останніми набутками перетворився на єдину Велику Німеччину, про що й було проголошено 18 січня 1871 року. Світ отримав новий головний біль...
... Також 30 березня, але вже 1867 року, Росія продала Америці Аляску. Саме події Кримської війни довели, що, в разі чого, ресурсів для захисту віддаленої колонії Росія не матиме; а ті 600 колоністів, що мешкали на той час на Алясці, не являли собою суттєвої військової сили...
... Англійські війська, що знемагали під пронизливими зимовими вітрами в Криму, придумали спеціальні шапочки, які закривали обличчя, маючи лише отвори для очей та рота. Ці шапочки назвали балаклавами - на честь бухти, біля якої квартирував гарнізон "винахідників та раціоналізаторів". А їхній командир, генерал Джеймс Томас Браднелл, 7-й граф Кардіган, або просто лорд Кардіган, вдягав під уніформу в'язаний светр на гудзиках, який згодом назвали на його честь. Лорд запам'ятався ще й тим, що командував відчайдушною атакою бригади легкої кавалерії, в якій загинула понад половина бійців. Цій атаці англійський поет Теннісон присвятив знамениту баладу:
Долина в две мили — редут недалече...
Услышав: «По коням, вперед!»,
Долиною смерти, под шквалом картечи,
Отважные скачут шестьсот.
Преддверием ада гремит канонада,
Под жерла орудий подставлены груди —
Но мчатся и мчатся шестьсот.
Лишь сабельный лязг приказавшему вторил.
Приказа и бровью никто не оспорил.
Где честь, там отвага и долг.
Кто с доблестью дружен, тем довод не нужен.
По первому знаку на пушки в атаку
Уходит неистовый полк.
Метет от редута свинцовой метелью,
Редеет бригада под русской шрапнелью,
Но первый рассеян оплот:
Казаки, солдаты, покинув куртины,
Бегут, обратив к неприятелю спины, —
Они, а не эти шестьсот!
Теперь уж и фланги огнём полыхают.
Чугунные чудища не отдыхают —
Из каждого хлещет жерла.
Никто не замешкался, не обернулся,
Никто из атаки живым не вернулся:
Смерть челюсти сыто свела.
Но вышли из левиафановой пасти
Шестьсот кавалеров возвышенной страсти —
Затем, чтоб остаться в веках.
Утихло сраженье, долина дымится,
Но слава героев вовек не затмится,
Вовек не рассеется в прах.
Пам'ятаємо. Вивчаємо. Застерігаємо.


https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=1286448838070985&id=100001176423028

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив