кращий пілот

Та зараз дивлячись на гримаси DEI я бачу, що нікого б не здивував заголовок «наша пілотикиня набрана за квотою для лесбійок» (до чого це призводить), чи «наш літак зібрано аутистами» (до чого це призводить). І для того, щоб зрозуміти, чому така ненормальність все частіше сприймається як норма, тре глибше зрозуміти людську природу, зокрема дію соціального інстинкту, який формує для нас почуття справедливості (на відміну від інстинкту агресивного, який програмує поняття свободи).
Ви, певно, й самі відчували дію цього інстинкту, якщо донатили колись на ЗСУ (ось тут можна помогти ефективному підрозділу провідного закарпатського сходознавця) чи допомагали комусь на лікування (можете спробувати прямо зараз) і відчували, що організм винагороджує вас невеличким вприскуванням ендорфінів у нагороду за вчинок, який ви вважаєте справедливим. Краще розуміння інстинктів дає і відповідь на суперечку Сократа із Платоном, чи є людина доброчинною від природи, чи вона уникає лихих вчинків лише із страху за покарання.
Інстинктивне почуття справедливості не врахував Хайєк (Хаєк, Гайєк), коли вважав, що достатньо людям із комунізму показати економічні переваги капіталізму, як вони одразу забажають змінити суспільний лад. Таку ж саму помилку зробив нобеліант Кім Де Чжун із політикою «сонячного тепла», що передбачала деконструкцію пхеньянського режиму через відкриття північним корейцям зовнішнього світу. Реально ж, відкривши для себе світ, північні корейці лише зміцнили свій режим, наповнивши його грошима, плюс почали активно розкладати південнокорейське суспільство, експортуючи туди поняття справедливості (докладніше тут і тут).
І в принципі я розумію, який має бути вкид гормонів у масовому русі аболіціоністів 19-го сторіччя чи борців за «справедливість» щодо ЛГБТ зараз. Інша річ, що поняття «пригноблених» є дуже маніпулятивним. Ба більше: супутником справедливості є покута за якусь провину – реальну чи уявну: колоніалізм, рабовласництво, сексизм чи волинськую різню. Як тільки ця покута стає частиною державної ідеї, нація робить крок до самознищення. Але і вирватись із залежності від справедливості неможливо: частково тому, що це частина нашого єства, частково тому, що найбільш радикальні адепти ідеї «соціальної справедливості» отримали залежність від неї, схожу на наркоманську.
https://t.me/zmova22/1818
|
</> |