Jedem das seine

- Тоді в тебе апельсину не буде.

Та хоча сам Карл Маркс власною рукою написав: “Практика – критерій істини”, марксисти, очевидно, ніколи не перестануть вірити в свого пророка.

“Сredo quia absurdum”, - вірую, бо абсурдно

Як і належить нормальному пророку, Маркс, по-перше, був євреєм, по-друге, передрік кінець світу (назвавши його "системною кризою капіталізму"), і звичайно ж, пообіцяв майбутній рай – коммунізм. Основа його вчення полягала у тому, що Бога нема, і біблейні слова про хліб, який доведеться їсти у поті чола, - неправда. Парові машини винайдено, значить, скоро всього на всіх вистачить, треба тільки почекати. Все буде безкоштовно, і все буде в кайф.

Між тим, системна криза капіталізму ніяк не наступала. Що, зазвичай, роблять послідовники секти, коли кінець світу, призначений їх пророком, не приходить?.. Зазвичай, варіантів два.

Перший. Вони збираються разом і власними силами організовують локальний Армагеддон: спалюють себе в дерев'янній хаті, масово приймають отруту, організовують газову атаку в метро, - імпровізують. Маркс вчив, що історія не залежить від окремих особистостей і вчинків, вона сама по собі діалектична, матеріалістична, тобто детермінована лише загальним вселюдським бажанням їсти більше і смачніше. Отже, прихід коммунізму неминучий, як схід сонця. Чи треба для наближення неминучого створювати партію? Ні, теоретично, не треба. Але якщо системна криза капіталізму все не наступає, хочеться їй допомогти, бо як інакше сповняться пророцтва?..

Другий варіант. Послідовники пророка, не дочекавшись кінця світу, обкладаються святими книжками, перечитують, перераховують все наново, знаходять помилку у трактуванні і призначають нову дату. Зараз марксисти кажуть, що причиною їх поразки був малий масштаб коммуністичного експерименту. Адже Троцький стверджував, що побудова коммунізму можлива тільки після перемоги соціалістичної революції на всій планеті (“світова пожежа в крові”). Лише вільне обертання природних та людських ресурсів в масштабі земної кулі дозволить створити нове, справедливе суспільство. Іншими словами – ресурсів майже всієї Євразії, половини Африки і Латинської Америки для побудови коммунізма було малувато. 

Безбілетники

Те, що коммуністичній ідеології важко народити щось життєве, в принципі, можна було зрозуміти ще на прикладі перших добровільних комун, в яких передова, освічена молодь, оселившись разом, намагалася будувати осередки “нового суспільства”, а виходили натомість секс-притони, в яких поступово забивалася каналізація. Коли все навколо спільне, дуже важко знайти ентузіастів, аби прибирали в кімнатах та чистили водогін. Про це яскраво написано в “Правді життя” Грем Джойс, про це писав Хвильовий.

Головна трагедія і парадокс коммуністичної системи полягає у тому, що вона потребує людей, які переймаються проблемами громади як власними. Мов той їжачок з туману: “Якщо я не протру зірки, якщо ведмедик не протре зірки, то хто ж тоді протре зірки?” А натомість чомусь культивуються паразити, що власні проблеми воліють перекласти на громаду. В економіці цей феномен називається “еффектом безбілетника”.

“...при соціалізмі у всіх була робота, але ніхто нічого не робив. Ніхто нічого не робив, але план перевиконувався. План перевиконувався, але в магазинах нічого не було. В магазинах нічого не було, однак у всіх все було. У всіх все було, однак всі все крали...”

Пораховано, що працюючи в группі, людина витрачає в середньому на 20% менше зусиль, ніж під час індивідуальної роботи, і чим більший коллектив, тим меншу долю праці воліє вкласти кожен окремий робітник. В компанії з дев'яти чоловік троє вивозять половину всієї роботи. В компанії з 500 – половину роблять 22, і так далі в прогресії. І це при тому, що люди, загалом, схильні переоцінювати власну роль у спільній справі, і майже кожен в глибині душі підозрює, що йому свинськи недоплачують.

Була така радянська приказка: “За те, що вони роблять вигляд, ніби нам платять, ми робимо вигляд, ніби працюємо”. Або така: “За цю зарплату треба не тільки не робити нічого корисного, а навіть трошки шкодити”. Коли система, в якій обертаєшся, величезна, завжди є на кого спихнути, зробити крайнім, якось промутитись не напружуючись. Це не тільки радянська чи пост-радянська психологія, соціальна лінь властива всім народам та режимам. Але у випадку СРСР з його величезними держмонополіями вона пояснює, звідки в наче б то продуманій плановій економіці стільки дірок, і чому вона споживає стільки нафтової валюти.

Радянська економіка була краща в єдиній галузі, - у військовій. По-перше, тому що оборонний комплекс міг мобілізувати під себе буквально всі наявні в державі ресурси, і по-друге – це єдина галузь, яка відчувала справжню, не казенну, відкриту конкуренцію, - постійно готувалася до майбутньої війни. Тільки планова економіка могла розробити та бабахнути найбільшу в історії людства царь-бомбу, на 50 мільйонів тонн тротилу. Справжній Армагеддон.