Їх називали останніми хрестоносцями

joanerges — 28.09.2010 — История

150 років тому Крістоф Леон Луї Жюхо де Ламорісьєр (Christophe Léon Louis Juchault de Lamoricière) створив франко-бельгійський за національним складом підрозділ легкої піхоти, покликаний захищати Папську державу від італійського Рісорджіменто, що саме набирав сили. 1 січня 1861 р. цей підрозділ перейменували на папських зуавів (лат. Zuavi Pontifici). Таку назву придумав, за аналогією з однойменними підрозділами французької армії, Фредерік-Франсуа-Ксав’є Гіслен де Мероде (Frédéric-François-Xavier Ghislain de Mérode), бельгійський архієпископ. Де Мероде свого часу закінчив військову академію в Брюсселі та встиг отримати за військову кар’єру Орден Почесного Легіона, а півтора століття тому обіймав посаду заступника міністра війни Папської держави. Саме йому належить ідея звернутися по допомогу до його друга, опального генерала де Ламорісьєра, який кілька років тому вже успішно створив та очолював зуавів у рідній французькій армії. Папські зуави було свого роду унікальним військовим формуванням, яке не врятувало Ватикан від натиску італійських націоналістів, але й не осоромилося під час своєї служби. Зважаючи на те, що в уа-зоні інету про нього не особливо говориться, вирішив присвятити йому своє невеличке профанське дослідження.



Пій ІХ посів престол св. Петра у 1846 р. та здійснив низку ліберальних реформ та модернізаційних перетворень у Папській області, зокрема звільнив усіх політв’язнів та почав будівництво залізниць. Проте революційний 1848 р. призвів до того, що Папа мусив спішно покинути Вічне місто, куди повернувся лише за два роки й то – за підтримки французьких багнетів. Відтак почалася наростаюча по напрузі боротьба між консервативними папістами та прихильниками об’єднаної Італії.

До створення підрозділу підпорядкованих безпосередньо Папі зуавів підштовхувала істотна загроза з боку військ короля Віктора-Еммануїла, що вже уявляв своє правління у Римі, та з боку націоналістів-гарібальдійців. Крім того, Папа, вочевидь, не надто сподівався на бездоганність французьких союзників.



До папських зуавів приймали неодружених римо-католиків, що добровільно зголосилися підтримати Папу Пія ІХ в його боротьбі з прибічниками єдиної Італії. Вояки були одягнуті аналогічно до французьких зуавів, але уніформа була сірою з червоною випушкою. Головним убором були сіро-червоні кепі чи червоні фески. Командною мовою була французькою. Очолив підрозділ швейцарський полковник Аллет (Allet). Зокрема, до полку зуавів влилися залишки розгромлених у битві під Кастельфідаро у вересні 1860 р. ірландського батальйону снайперів Святого Патрика та франко-бельгійського батальйону снайперів.

Півтори тисячі папських зуавів відіграли помітну роль у перемозі франко-папських військ при Ментані 3 листопада 1867 р., де ті розгромили італійців Гарібальді. Командувач ватиканськими військами відзначив особливу відвагу зуавів, зокрема їх рішучу багнетну атаку. В цій битві волонтери втратили 24 вбитими (загалом папські війська втратили 30 осіб вбитими) та 57 пораненими. Відвагу зуавів відзначив у своєму рапорті й французький командувач генерал де Файллі. Згадує їх і В. Гюго в своїй поемі «Ментана».

Загалом до папських зуавів напхалося волонтерів з цілого світу й станом на травень 1868 р. вони налічували 4592 особи. З них: 1910 голандців, 1301 французів, 686 бельгійців, 157 римських та папських підданих, 135 канадців, 101 ірландець, 87 прусаків, 50 англійців, 32 іспанців, 22 німці, 19 швейцарців, по 14 американців і неаполітанців, по 12 моденців і поляків, 10 шотландців, 7 австрійців, по 6 португальців та тосканців, 3 мальтійців, двоє росіян та по одному волонтеру з Океанії, Індії, Африки, Мексики, Перу та Черкесії (принаймні, саме таку інформацію подала газета New York Herald від 10 червня 1868 р.). Зазначу, що явно мені кидається в очі дисбаланс: багато з таких не надто католицьких країн як Голландія та Франція, натомість геть мало іспанців, португальців та поляків. Водночас, британський волонтер Джозеф Пауелл розповідав, що за два роки служби в зуавах бачив там принаймні трьох негрів та одного китайця.



Додамо також, що у період між лютим 1868 р. та вереснем 1870 р. різко зросла кількість канадських волонтерів (передусім з Квебеку). Не в останню чергу це стало наслідком вдалого піару – квебекські газети живо описували історію канадця-зуава, пораненого у битві при Ментані, підігріваючи тим самим настрої у консервативній частині населення. Навіть ліберальна преса відмовчувалася, не наважуючись критикувати заклики сприймати захист папства як справу честі. Зголосилися близько 500 чоловіків, з них до Папської області прибули 388. Решта не встигли…



Цікаво, що в 1868 р. спеціально для зуавів у фірми «Ремінгтон» було замовлено особливу партію гвинтівок, т.зв. Remington Pontificio. На них ставили клейма у вигляді ватиканського герба – схрещених ключів св. Петра.



У «мирний» час зуави займалися патрулюванням в околицях Риму та вистежуванням італійських націоналістів-нелегалів.

Після того, як французькі війська спішно були виведені з Апенін у зв’язку з початком франко-пруської війни, італійці перейшли у вересні 1870 р. в наступ, маючи всемеро більше сил проти папських частин. Зуави героїчно відбивають 13 вересня атаку уланів, через тиждень разом з папською артилерію встоюють під сильним вогнем противника, а відтак навіть готують контрнаступ проти гарібальдійців. Але війну вже було програно… Папа наказує зуавам здійснити символічний останній опір, без надмірного кровопролиття, але достатній для того, щоб вказати на те, що Рим захоплено проти його волі. В останньому бою захисники Ватикану втратили 19 осіб вбитими, натомість їх супротивники недорахувалися 4 офіцерів та 49 солдат.



Після капітуляції папських військ кілька зуавів були страчені італійськими націоналістами, у т.ч. бельгієць-офіцер, що відмовився здати свою шаблю. Однак частина з волонтерів (біля 3 тисяч) зуміла услизнути до Франції, де уряд національної оборони сформував з них підрозділ т.зв. «Добровольців Заходу» (Voluntaires де l'Ouest), який зберіг традиційнусіро-червону уніформу. Це були 1800 загартованих та вишколених вояків (решта розійшлися по домівкам, зокрема канадські волонтери). Тепер багнети колишніх зуавів спрямували проти прусаків. У бою під Орлеаном 11-12 жовтня 1879 р. волонтери втратили 15 чоловік вбитими і пораненими. У битві при Лойгні 2 грудня того ж року колишні папські вояки втратили 216 чоловік, прикриваючи відступ французів. Добровольців Заходу розформували після вступу пруських військ до Парижу.



Мабуть найбільше традиції папських зуавів зберігалися у Квебеці, де тріумфально зустрічали своїх земляків, що повернулися з Італії. Участь канадців у подіях в далекій Європі стала однією з цеглин в клерикально-консервативній ідеології, що надовго запанувала в політичному житті цієї канадської провінції. Тут навіть заснували нове місто Піополіс, назване на честь Папи, для колишніх зуавів.



А у 1899 р. колишній капелан канадського батальйону створив Асоціацію зуавів Квебеку, парамілітарну організацію з власною уніформою та правом носіння зброї. Відділення асоціації були створені практично в кожному місті провінції, займаючись охороною католицьких свят. З 1914 р. неодмінним елементом свята місцевих націоналістів-католиків – св. Жана-Батіста став марш батальйонів Асоціації в однострої та при зброї. Асоціація проіснувала до 1960-х рр., коли в Квебеці намітився занепад консервативного націоналіста. У 1984 р. зуави ще були почесною вартою під час візиту Івана Павла ІІ до Монреаля, але невдовзі ця організація занепала через відсутність активних членів.



Папським зуавам присвячено низку пам’ятників, у т.ч. в Римі та Голландії. У вирі політичних пристрастей, круто зварених Папою, французьким імператором, Гарібальді та Бісмарком, історія зуавів наче відійшла на другий план. Але їхня десятилітня служба для декого стала гідним подиву прикладом стійкості та відданості своїй присязі, навіть перед обличчям переважаючих сил ворога.




MARCHE TRIONFALE PONTIFICALE

Salve, Salve Roma, patria eterna di memorie,
Cantano le tue glorie, mille palme e mille altari.
Roma degli Apostoli, Madre guida dei Redenti,
Roma luce delle genti, il mondo spera in te!
Salve, Salve Roma, la tua luce non tramonta,
Vince l’odio e l’onta lo splendor di tua belta.
Roma degli Apostoli, Madre e guida dei Redenti,
Roma luce delle genti, il mondo spera in te!

Hail, Hail, O Rome, eternal abode of memories,
A thousand palms and a thousand altars sing of your glories.
Rome of the Apostles, Mother and guide of the Redeemed,
Rome, light of the nations, the world hopes in you!
Hail, O Rome! Your light will never fade,
Hatred and shame are conquered by the beauty of your glory
Rome of the Apostles, Mother and guide of the Redeemed,
Rome, light of the nations, the world hopes in you!





SONG OF THE ENGLISH ZOUAVES

Saint George and old England forever!
Once more her sons arm for the fight,
With the cross on their breasts, to do battle
For God, Holy Church, and the right.
Twine your swords with the palm branch, brave comrades,
For as pilgrims we march forth today;—
Love God, O my soul, love Him only,
And then with light heart go thy way.
We come from the blue shores of England,
From the mountains of Scotia we come,
From the green, faithful island of Erin,—
Far, far from our wild northern home.
Place Saint Andrew’s red cross in your bonnets,
Saint Patrick’s green shamrock display;—
Love God, O my soul, love Him only,
And then with light heart go thy way.
Dishonor our swords shall not tarnish,
We draw them for Rome and the Pope;
Victors still, whether living or dying,
For the martyr’s bright crown is our hope;
If ‘tis sweet for our country to perish,
Sweeter far for the cause of today;—
Love God, O my soul, love Him only,
And then with light heart go thy way.
Though the odds be against us, what matter?
While God and Our Lady look down,
And the saints of our country are near us,
And angels are holding the crown.
March, march to the combat and fear not,
A light round our weapons will play;—
Love God. O my soul, love Him only,
And then with light heart go thy way.

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Архив