Галерея историй и открыток. Марыся Рудская

postcrossing_ua — 01.03.2012 Кто эта милая девочка? Кто этот прекрасный ангел?



любой из нас хоть раз отправлял и получал открытки от милого ребенка - Марыси Рудской:)
Рыба честно согласовала с ней текст публикации, которым и хочет поделиться с вами:)

- Марисю, у вас дерева – наче люди, кожне має свій характер, звички та обличчя. Коли почалося милування деревами? Я в дитинстві певний час любила називати дерева кіньми та оленями, гладила стовбури та гілки – наче шиї і розмовляла з ними.

- Пам’ятаю, як у дитинстві ми цілою родиною намагались обійняти велетенський дуб у Чернівцях. В дворі у прабабусі росте велетенська шовковиця, в якої деякі гілки відполіровані до блиску, оскільки багато поколінь дітей дерлося ними вгору.

Дерева не були для мене раптовим відкриттям, вони були поряд завжди... Дерево - це цілісний світ, є в цьому впевненість і сила, до якої хочеться доєднатися.

- Художниця Леся Кара-Коця спочатку вигадала хоботарок, намалювала, а потім створила книжково-казковий хоботарський світ. Чи немає у вас подібних планів, і хто обов’язково жив у казково-книжковому світі Марисі Рудської?

- Майк Йогансен пропонував вправу для писання сюжетів: змайструвати кубики і на кожен бік наклеїти портрети людей, тварин, картинки – кидати та писати історії про те, що випало. У мене часто так виходить з малюнками, які спочатку малюються, а потім вигадуєш цілу історію: як так вийшло, що цей чоловік літає, чи чому у лева виросли дерева на спині. Багато моїх малюнків - сюжетні, мікроісторії, недоговорені часом навіть для мене самої. Наразі такі історії залишаються всередині, але, думаю, колись знайду їм форму виходу назовні.

- Марисю, мені подобається ваша серія, де ви дитячі страхи перетворюєте на дитячі обереги. Принаймні я так це сприймаю, і мені здається, що це правильно, бо в дитинстві наші страхи і відлякують, і ваблять. Важливо перетворити щось страшне на кумедне, тоді весело живеться і солодко спиться. Як прийшла ідея і які жахи вже вимальовані?

- Мої монстри прийшли від бажання бути захищеним, несамотнім, спокійним. Це коли почуваєшся зовсім-зовсім маленьким, з долоню розміром, а навколо цей гігантський надтріснутий світ з мертвими богами і суворими обличчями. Тому хочеться, щоб був поряд хтось великий і сильний, щоб захистив, пухнастий, щоб було тепло. Цей монстр як окремий світ, менший, порівняно зі світом зовнішнім, але за рахунок цього - осяжніший і надійніший. Монстр - спроба сховатись від світу зовнішнього, спроба внутрішньої втечі, за схемою мушлі, але в мушлі ти сидиш один, а тут вас двоє - ти і монстр.

- Для мене ваші картини – це дитячі сни! Такі, які ми бачили в дитинстві, такі, котрі кортить побачити ще раз. Сни коли-небудь малювалися?

- Малювала якось сон коханого. Хороша традиція - зранку розповідати сни. Один із них був такий зворушливий і яскравий, що я намалювала його. Це був сон про дитинство і про переїзд в Японію, в країну, де живуть маленькі японці. Там мало місця, й будинок був крихітним, тому курей з метою економії тримали в коробочках. Малювала сни, що ще не наснились, але я на них чекаю.

- Григорій Сковорода для мене – вітер, повітря, простір, Богдан-Ігор Антонич – дощ, промінь крізь хмари, хмаринки. Які перші асоціації ці постаті, їхня творчість збурили у вас, адже ви займалися арт-підготовкою проектів, присвячених філософу та поетові?

- Малювати Григорія Сковороду мені запропонував мій друг - письменник Сашко Ушкалов. Під час роботи дізналася багато цікавого про Григорія Савича. Цей мандрівний геній мав неабиякий смак до життя! Це чоловік, що сповідував свободу і любов одночасно. Він мандрував босоніж Україною, а також проводив час за кордоном. Любив пармезан, пив токайське вино і мав швейцарський годинник. Здавалося б, дрібниці, але філософ стає ближчим і зрозумілішим.

Не пам’ятаю, коли мені трапився перший вірш Антонича. Цей поет прийшов якось поступово, ніби проріс крізь мене. Для мене він асоціюється передусім з Великою Гармонією, з рослинною первісною тонкою магією світу. З чимось таким, що приходить від внутрішнього чуттєвого, пронизує наскрізь і залишається жити всередині.

- Київ та Львів - різні за енергетикою міста, в тебе були виставки і в першому, і в другому. В одному ти живеш, інший також не є чужим для тебе. Які образи вони подарували тобі?

- Кажуть, щоб пізнати себе, треба час від часу змінювати місце постійного проживання. Тоді залишається те, чим ти є, а не те, чим тебе робить твоє місто.

Львів - мій особистий край світу, куди тікаєш від повсякденних справ, хвилювань і надто швидкого ритму. Місце, де чекають друзі, й приємно минає час. Там образи ліниво примандровують зсередини: зимові риби, міщанський пан Коцький та інші звірі. Київ, як і будь-яка батьківщина, - то середина світу. З одного боку, його активні ритми і постійне перебування в русі дозволяє спостерігати світ і ловити в ньому натхнення, з іншого - це особливе місце, де дім, тому багато чого приходить зсередини. І якось воно змішується, те зовнішнє і внутрішнє, і так з’являються дивні дерева та білі пси. А є ще інший полюс світу - Лондон. Там хочеться малювати те, що навколо. Аж не встигаєш те все ловити: то чувачки їдуть на самокатах, то пан у фраку й із туристичним наплічником чимчикує мостом... Головне - бути уважним.

- Ви вірите у випадковості, збіги, сигнали?

- Є така річ, як випадкове сприйняття: випадково почуті уривки фраз, цитати без контексту, назви творів... без творів. Ці крихти випадково потрапляють у голову й кристалізуються у дивні й цікаві ідеї. А потім, як переважно виявляється, мова була зовсім не про те! Так «Маленька хата», назва вірша Осипа Маковея, надихнула мене на малюнок, але, прочитавши вірш, я збагнула, що спільного в наших творів - лише назва. Моя вчителька з журналістики казала нам не боятися використовувати чужі теми, все одно ми опрацюємо їх інакше. Ця порада залишилась зі мною довше, ніж журналістика.


Довідка «ВЗ» *Щоденна гаета "Високий замок"*

Марися Рудська (20 років, Київ) – художник-ілюстратор, студентка Інституту філології. Виставки: «Червона магія» (Харків, 2009 р.); «Сни та фосфени» (Київ, 2010 р.); «Край неперелітних див» (Київ, 2011 р.); «Кишеньковий світ» (Львів, 2011 р.). Візуальна участь у фестивалі «Антонич-фест».

Ілюструвала журнали «Жила», «Просто неба», обкладинку збірки поезій Івана Андрусяка «Неможливості мови», веде авторську рубрику в журналі «Веселые идейки». Ілюструвала сайт для книжки «Григорій Сковорода. Повна академічна збірка творів» за редакцією професора Леоніда Ушкалова

а теперь - слайды! *говорила еще и с Иваном (ФФ), они хотят продолжать сотрудничество с Марысей и хотят узнать ваше мнение по поводу ее рисунков, я предлагаю в коментах отмечать самые, на ваш взгляд подходящие:)*













Больше ее рисунков здесь http://www.facebook.com/media/set/?set=a.201909199853422.55299.100001030304307&type=3

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив