Дорога ложка до обіду

nemyrych — 30.11.2010 Батько однокласника в далекі 90-і колекціонував "Наполеони".
Ну, бухло таке.
Ну, колекціонував, звісно ж, за єдиним доступним у ті часи методом - "О, такого в мене ще нема".
У них вдома стояла ціла шафа з тими Наполеонами, штук тридцять-сорок, і вона була предметом дикої заздрості нас, школярів 90-х.
Пригадую, коли їх пилося, а пилося звісно ж з кришталевої маленької 30-грамової рюмочки, треба було прицмокувати і зводити очі до небес.
А пилося їх нечасто, пам'ятаю, всього лише раз пробував Наполеон у ті часи, у 90-і. Але після того як спробував, завжди міг при нагоді увернути, шо от, мовляв, пив Наполеон, вотета канешна вєщ.
Але, повертаючись до шафи з Наполеонами, ні, Шафи з Наполеонами - батько мого однокласника любив було казати "От закінчить Юрчик школу, зробимо наліт на бар".
Ех, казали ми, дожити б.
Але Юрчик закінчив школу, а час Ч відсунувся до "от поступить Юрчик в Університет".
Юрчик, як ви здогадалися, поступив, і ми стали чекати його весілля.
Ну а потім почалися двотисячні, усе завертілося, універ, робота, проблеми, революції, теракти, ну кому до тих Наполеонів.
І сьогодні я спробував один такий Наполеон родом з 90-х.
А воно на смак і запах як дешевий коньяк Борисфен, чи що там зара найхуйовіше.
Або й як "Стрелучітор", ще один напій родом з 90-х, ЯВРПЩЯ.
Ну, словом, гидота.
А тоді, в 90-і, ми би їх пили, прицмокували і зводили очі до небес.
Надеюсь вы плачете. Згадалася історія про літачок Вови Люмпена.

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Архив