«Чи не бажаєте побачити Злату Прагу?». Частина 1

taras_palkov — 11.02.2022

Плануючи свою розповідь про Прагу (а було це давненько вже), думав я назвати пост, використовуючи назву одного із оповідань Богуміла Грабала; при цьому зовсім не підозрюючи, що такий пост в ЖЖ уже існує. Ну що ж, хай я не буду оригінальним, зате приємно, що у мене є однодумці.)
Але чому ж Прага золота? У неї ж, на відміну від нашого Києва, немає золотоверхих куполів… Відповідь, мабуть, полягає в тому, що столиця Чехії – це дорогоцінна перлина, діамант і золотко; тому що дорога і мила кожному чеху і кожному туристу, який до неї завітає, у т.ч. і мені; бо Прага – одне з найулюбленіших міст Європи.


Розповідь моя про це місто буде базуватися на фото з кількох паломницьких поїздок, а також кількаденній першій (!) самостійній закордонній подорожі, здійсненій у 2014 році. Оскільки я тоді був ще не таким досвідченим туристом, то в пості є суттєві «прогалини», але все ж думаю, що й цікавого буде немало. Принаймні, мені подорож до Праги завжди приємно згадувати. Про дегустації місцевого пива я взагалі мовчу.)))
Основна частина історичних пам’яток Праги розташована в чотирьох частинах Праги: Градчанах (Hradčany) і Малій Страні (Malá Strana) (на лівому березі Влтави), а також у Старому Місті (Staré Město) і Йозефовові (Josefov, Židovské Město) (на правому березі річки).
Вид на Staré Město.



Тут на фото віидно Малу Страну (ліворуч) і Градчани (праворуч). Вдалині - Страговський монастир.



Почну свою розповідь про Прагу з Градчан, основу яких складає Стара імператорська резиденція чи місто-фортеця Празький град, що розташований на скелястому пагорбі лівого берега річки Влтави. Назва району походить від слова «hrad», що чеською означає «фортеця, замок, укріплене поселення».

Пражський град відноситься до числа найбільших фортець світу. Він є не лише серцем чеською столиці, але і головним свідком історії міста. Заснований князями Пжемисловичами в IX ст., град неодноразово розширювався і перебудовувався включаючи різні архітектурні стилі й формуючи той чудовий комплекс, які дійшов до наших часів.



Комплекс Пражського граду розпочинається з Королівського палацу, де відбувається зустріч високопоставлених гостей.



До такого почесного двору пасує і така ж почесна варта.



Якщо підгадаєте час, то можна побачити зміну караулу.



Парадний вхід. На стовпах решітчатих воріт встановлені скульпутури «Гігантів, що борються».Один із гігантів готується вразити свою жертву кинджалом, інший – кийком.



Автором барокових статуй є Ігнацій Франтішек Платцер, який створив їх у 1761-1762 роках.



Відразу за Воротами Гігантів та першим внутрішнім двором розташована не менш цікава архітектурна пам'ятка у стилі раннього бароко – Ворота Матіаша, названі так бо були побудовані в 1614 р. в часи правління імператора Матіаша I.



Центральне місце на верхівці воріт займає геральдичний герб цього імператора.



А от прохід між другим і третім двором нічим не запам’ятовується, зате, виходячи з нього, турист буде приголомшений від несподіваного виду західного фасаду величного Собору святого Віта.



Цей собор – один з один із символів Праги, один з найвідоміших у світі, що здійснив величезний вплив на розвиток характерного для Центральної Європи стилю пізньої готики.
Нинішній собор (його повна назва – собор святого Віта, святого Вацлава і святого Адальберта) – уже третя церква, присвячена тим же святим на тому самому місці. Взагалі то, Празький собор святого Віта будували від середини ХІІІ століття протягом майже 6-х століть, таким чином, за архітектурним стилем він є одночасно і готичним, і неоготичним.І західний фасад є якраз найновішим. Побудований він був кінці ХІХ - на початку ХХ сторіччя.



Тимпан головного порталу зі сценами "Страстей".



В тимпані одного ж із бокових порталів - "Різдво Христове". Зверніть увагу на трьох колоритних королів.



Бронзові двері собору прикрашені барельєфами зі сценами з історії собору і з легенд про святого Вацлава і Святого Адальберта, а також сценами будівництва собору 925-1929 років.





А чудові вітражі в стилі модерн (третя каплиця лівої бокової нави) прикрашав відомий чеський художник Альфонс Муха.
Деталь вітража - свв. Кирил і Методій.









Центральний вітраж аписиди "Новозавітня Трійця".



Скульптура Архангела Михаїла.



Собор св. Віта служив усипальницею чеських королів та празьких єпископів. Перед головним вівтарем у неоготичному стилі – білий мармуровий саркофаг імператора Фердинанда I, його дружини Ганни Ягеллонської та сина Максиміліана II. Також на фото добре видно катедру.



Величний срібний надгробок покровителя Чехії мученика й св. Яна Непомука.



Детально про цього святого можна почитати тут - https://www.radiosvoboda.org/a/25062769.html Тут лише зазначу, що характерні скульптури цього святого також часто можна було побачити на українських землях. Чому характерні? Тому що лише цього святого можна побачити в оточенні 5 зірок — золотих або сяючих, п'ятикутних розташовані зазвичай на місці німба. Зірки також присутні на скульптурах Богородиці, але їх у Неї дванадцять. Згідно переказу зірки з'явилися на місці, де потонуло тіло Яна Непомуцького. Також вони означають слово «tacui» — «я мовчав», й нагадують 5 ран Христових.
Біля ніг святого також можна побачити книгу. Тут книга це загальний символ Писання і освіченості. Ян Непомук стоїть однією ногою на книзі. Це не вияв неповага, а ознака опори.



Також в соборі знаходиться знаменита каплиця святого Вацлава, але я, на жаль, в ній не побував, як і, здається, не роздивився «;золоту» фреску зі сценами Страшного суду на південній стороні храму.
Зате є у мене фото високомистецької (ІМХО) скульптурної композиції «Смерть святого Яна Непомуцього».



Цей готчний рельєф зі св. Юрієм, здається, теж прикрашає собор.



Велика Південна Вежа собору була збудована в кінці ХІV століття, Пітер Парлер почав будувати її в 1396 році, і продовжував будівництво аж до 1406, року своєї смерті. Вежа була реконструйована в ХVI і XVIII століттях. Годинник з'явився на вежі з 1552 року.



Апсида собору святого Віта.



Площа перед нею це вже Йіржівська площа названа так за храмом св. Юрія, що знаходиться на ній.



Фрагмент фасаду базиліки св. Георгія, обрамлений двома білими баштами.



В тимпані – чудовий рельєф зі святим Юрієм.



У 18 ст. до храму була прибудована каплиця Святого Яна Непомуцького.



Яскравий бароковий фасад храму з 17 ст. приховує всередині романську архітектуру і цікаві фрески цього ж періоду. Про інтер’єр храму варто почитати тут - https://zalgalina.livejournal.com/24759.html («Всем Людмилам посвящается»).

Спускаючись з Граду в східному нарямку вийдемо до Золотої вулички.



Ця барвиста вуличка, яку називають також вуличкою алхіміків. За часів імператора Рудольфа ІІ тут ніби-то жили алхіміки, які намагались розкриту тайну філософського каменю і секрет виробництва золота. Однак, в дійсності ці маленькі будиночки були побудовані в кінці 16 ст. для стрільців Рудольфа ІІ. Тільки пізніше в них поселились карбувальники золота («златніки»). Нині ж вуличка приваблює красивими магазинчиками з сувенірами.
В будиночку №22 на цій вуличці в 1912-1914 рр. написав кілька своїх творів Франц Кафка.



А в західному напрямку від Граду знаходиться т.зв. Лорета.Це Римо-католицький комплекс  названий на честь італійського міста Лорето, куди за легендою, у ХІІІ ст., небесними силами була перенесена з Палестини хата Діви Марії, для порятунку її від сарацинів. Подібні комплекси, що мали назву «лоретанських», з відтворенням цієї хати, виникають згодом у різних містах католицької Європи. У XVІІ ст. Лоретанський комплекс виник і в Празі.



Центром цього комплексу є костел Різдва Господнього (чеськ. Kostel Narození Páně) і Лоретанська хата Діви Марії. Фото середини святилища.



1626 року благочестива дама Катержина з роду Лобковиць побажала створити в Празі копію святої хатини Діви Марії в італійському місті Лорето. Поруч із хатинкою було закладено костел, який освятили 25 березня 1631 року . Вважається, що при будівництві хатини було використано кілька цеглин та балок, привезених із хатини в італійському Лорето. Хатина була прикрашена фресками та статуями старозавітних пророків та сценами з життя Діви Марії Лоретанської.







Барокове Розп'яття, яке намагається максимально передати Страждання Хреста на Хресті. Але лице після агонії таке спокійне....  І подібне це Розп'яття на пінзелівське, і разом з тим не подібне.



Фасад Лорети є справою рук видатних архітекторів чеського бароко Кріштофа Дінценхофера та його сина Кіліана Ігнаца. Початковий план будівництва був розроблений, мабуть, Криштофом Дінценхофером, після його смерті будівництво прийняв у свої руки в 1721 молодший Дінценхофер, який закінчив її восени 1724 року.
Домінанта комплексу – чарівна барокова дзвіниця, де встановлений дзвінковий механізм з 27 дзвіночками, якій впродовж року кожної години виконують пісню прослави Богородиці - «Тисячекратно славим тебе».. А в завершенні дзвіниці -  "Вифлеємьска зірка".



Скульптури свв. Антонія та Франциска та  по сторонах головного входу.





Скульптури ангеликів з картушами, які прикрашають балюстраду і надають всьому передвір'ю інтимний, майже в стилі рококо, вигляд. Різьбив ці скульптури Ондржей Фелікс Кіттайнер.





А тепер перемістимося до ще однієї Празької святині, але в Малу Страну (Malá Strana ) – до храму Діви Марії Переможної. Тут зберігається одна з головних реліквій не лише Праги, але й Іспанії, країн Латинської Америки, Італії, Філіппін. Це фігурка Празького немовляти Ісуса - т.зв Езулатко (Pražské Jezulátkо), відоме в католицьких країнах також, як «Bambinо di Praga».



Знаменита воскова статуетка була зроблена в Іспанії в ХVІ столітті. Переказ оповідає, що маленький Ісус чудесним чином з'явився перед ченцем, який виготовив його зображення. За іншими даними, Єзулатко належало святій Терезі Авільській. Так чи інакше, але коли у 1556 році герцогиня Марія Манрике де Лара вийшла заміж за імператорського дипломата Вратислава з Пернштейн і вирушила до Чехії, від своєї матері вона отримала статуетку маленького Ісуса в якості весільного подарунка. У 1628 році їх овдовіла дочка Поліксена з Лобковіц подарувала дорогоцінне Езулатко монастирю босих кармелітів при костелі Діви Марії Переможної.



Кармеліти помістили статуетку в каплиці послушників, щоб молоді ченці навчалися чеснот у маленького Ісуса. У той час в Європі лютувала Тридцятирічна війна, яка не пощадили і Езулатко, коли Саксонські війська захопили Прагу в 1631 році. Тільки в 1637 році після свого повернення в Прагу батько Циріл з костелу Матері Божої, походженням з Люксембургу, знайшов кинуту статуетку. З болем в серці він виявив, що у статуетки зламані обидві руки. Йому в той момент здавалося, що маленький Ісус йому каже: Змилуйтеся наді мною, і я змилується над вами, поверніть мені мої руки, а я вам дам свій спокій,
наскільки будете мене почитати, настільки вам віддячу! Батько Циріл домігся, щоб для Езулатко були виготовлені нові руки. Після цього почалися чудесні зцілення. У 1651 р. статуетку носили в божественній процесії вулицями Праги обходячи численні празькі костели, а в 1651 році Єзулатко коронував празький єпископ. Зараз про цю подію нагадує щорічне торжество, що випадає на першу неділю травня.



Висота статуетки становить 47 см, вона обтягнута полотном і покрита воском. Правою рукою маленький Ісус благословляє, у лівій тримає золоту кулю Всесвіту з хрестом, на грудях має великий хрест. Фігурка знаходиться на середньому вівтарі справа, створеному в 1776 р. зі штучного мармуру. Статуетка та її вівтар у минулому були прикрашені численними дрібними коштовностями, які були отримані з дарів вірних. Також зверніть увагу на єврейські літери над Ісусиком. Люблять у Празі їх ставити над хрстиянськими символами, про що буде далі).



У гардеробі Немовляти – дві корони і близько 46 шат. Традиція переодягання Ісуса-немовляти налічує вже кілька століть. Одяг змінюють десять разів на рік залежно від дня і відповідає кольору сутани священика, який править у храмі Літургію: на свята, Великдень і Різдво вони білі, на Страсний тиждень, П’ятидесятницю (Svatodušní svátky) і свято святого Хреста- червоні, на Великий піст і Адвент, в усі інші дні – зелені шати. Найзнаменитіші шати було вишито власноруч австрійською імператрицею Марією Терезією (зелене з вишивкою золотом).



Крім цього, у Немовляти є китайські та в'єтнамські костюми, а також подарований Немовляті в 1996 році іспанським родом Манріке де Ларою, зшитий зі старовинного одягу священиків. Всі ці наряди та інші предмети релігійного культу виставлені в невеличкому музеї.



Поруч на тій же вулиці, що й храм Діви Марії Переможної, тобто Кармелітанськй №18 знаходиться одна з пивниць мережі «Фердинанда» (Ferdinanda). Концепція пивниць однакова – у них подають копчене свиняче коліно та рідкісний сорт пива «Сім куль» (Sedm kulí). Чому сім куль? Тому що ніби-то сім пострілів зробили сербські терористи з ерцгерцога Франца Фердинанда - спадкоємця престолу Австро-Угорщини, убитого в Сараєві. В честь якого й була названа ця мережа празьких пивних.



Насправді ж пострілів в ерцгерцога, відомого своїми слов’янофільськими симпатіями і чия дружина була чешкою, було не сім, а всього лиш дві. 19 –річний смертельно хворий на туберкульоз сербський терорист Гаврило Принцип випустив їх з пістолета і убив при цьому трьох людей: самого ерцгерцога Фердинанда, його дружину Софію Хотек і дитину в її лоні.
Отак почалась війна, якої ніхто не хотів починати і яка, за несправедливими своїми наслідками привела до другої ще більш руйнівної - ІІ світової, відлуння якої ми чуємо ще до сих пір…



А плани ж то були ж зовсім іншими. Ерцгерцог мав намір після вступу на престол стати імператором під ім'ям Франца II, був прихильником домінуючого положення католицької церкви і клерикалізму, але разом з тим ліберальним щодо державного устрою Дунайської імперії. В його планах було, замість дуалістичного імперії створити Сполучені Штати Великої Австрії — триєдину державу (або Австро-Угорщина-Славію), де утворювалися 12 національних автономій для кожної великої народності, яка мешкала в державі, в т.ч і для русинів-українців. Як чином мала виглядала мапа Сполучених Штатів Великої Австрії, виходячи з етнічного поділу, можна побачити в першому коментарі.



У вбитого подружжя Есте залишилось ще троє інших дітей: Софія, Максимілан і Ернест. Діти носили прізвище Есте та титул князів Гогенбергів. У 1938 році Максиміліан та Ернст Гогенбергі, як родичі Австрійського дому та противники аншлюсу Австрії, були посаджені за наказом Гітлера до концтабору Дахау. Максиміліан був звільнений через 6 місяців, а Ернст переведений до іншого табору та звільнений у 1943 році. Вони обоє пережили війну, і нині існують їхні нащадки.



Можна сказати, випадково знайшов ЖЖ пост присвячений дітям Еста, в першу чергу про Софію - https://springwater.livejournal.com/551454.html



За іронією долі Принципа не могли присудити до страти, оскільки йому було лише 19 років і за австро-угорським законам він був неповнолітнім. Його було засуджено до максимального терміну — 20 років ув'язнення. Його тримали у в'язниці у Терезієнштадті у важких умовах, й помер він від туберкульозу 28 квітня 1918 р.
Але малоймовірно, що про це думають відвідувачі пивниці «Фердинанда». Взагалі чехам притаманно, як у випадку з пивом, перетворювати навіть великі трагедії у фарс. От що пише з цього приводу у своїй книжціі «Зроби собі рай» відомий польський журналіст Маріуш Щигел: «Якби в Чехії щороку з’являлось тільки п’ять комедій і більше жодного фільму, то казали, що в кінематогрфії видався успішний рік. Брак достатньої кількості жартів у фільмі, вочевидь, належить, на думку чехів, до семи головних гріхів. Посідаючи друге місце. (Бога немає, але якщо існують гріхи, то перший головний гріх – це тепле пиво» - Павел Троян». Пивом розпочав цей фрагмент посту, ним же і закінчив))).

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив