Бузок

ibigdan — 13.05.2017 Вот так идешь с утра на базар, чтобы купить, например, копченых ребер, чтобы сварить с ними наваристый такой, густой, гороховый суп... Потому что на дворе май, но как-то мается он, все никак не устаканится погода, то в жар, то в холод бросает, как влюбилось что-то снаружи. Только непонятно, в кого или во что?

Ну вот идешь себе, песенки мугыкаешь под нос, а тут бац! и она стоит.
Бабулечка. Чистенькая, в платочке светлом в ряпушку, в переднике, синеньком, таком же ветхом, как и она сама. Сиренью торгует.
Ловит твой взгляд и говорит:
- Купи бузок в мене, дитина? Диви, якій гарний, а понюхай? Як пахне... наче молодість. Тобі в самий раз буде! Ти не хвилюйся, я не дорого віддам.

А та сирень перевязана суровой ниткой. Где только и взяли ее? Сто лет не видела, настоящая суровая - серая с белым, как сама бабушкина доля, да и наша с вами, если честно...
- Бабусечко, сонце, та я ж тільки на базар прийшла. Мені продуктів треба купити, я зайду за бузком, тільки через півгодини десь, добре?
- А і йди, донечко, я тут постою поки що, в мене ще є. Точно прийдеш?
И заглядывает мне в глаза васильково-синими. выцвевшими детскими глазами.
- Так, точно прийду. Я так той бузок люблю, аж дихати не можу.
- То ти, як я (смеется). Я й заміж виходила у травні, мати казала - мається будеш, хто ж заміж в "мае" виходить. А мені все одно було, дуже кохала Петра свого. Тільки він все сміявся з мене, що обручку нікуди надіти...

И тут она показала руку. На ней, вместо пальцев - клешня, как у рака. Большой палец и указательный. И все. Черные такие, страшные, ногти, как у собаки, все в земле несмываемой. А на большом, после артритного сустава, колечко обручальное, тоненькое, золотое.
- Що з рукою у вас таке сталося, бабунь?
- Гітлер, хай йому грець! Сколком зрізало, ще мала була. Побігла по моркву, а тут літак. Ну й бомбанув. Зовсім нікого поруч не було - ні військових, ні танків, ні гармат. Лише я одна - дівчинка у полі. Прокинулась, мати плаче, а пальців вже нема. тю-тю.

И смеется.
- Петрюньчик мій мені кільце на великий палець вдів и сказав "Ти в мене, Ганю, будеш, наче індиянка. Вони так носять". Помер він три роки тому, а я вже й не зніму оце, зі мною й поховають. Ну то йди, але вертайся, пообіцяла ж? А що маєш купувати?
- Та супу горохового хочу, мабуть, зварити.
- Ой, ну ти й дурна! Хто ж по весні таку їжу варить? Купи зеленого чогось, городина вже не дорога, курку засмаж, чи то яєчню, от и добре буде. Вже ж прокинулось все, треба їсти те, що земля родить.

Я побежала дальше. Неожиданно купила всякой зелени, курицу, сыра, как будто кто-то отваживал от прилавков с ребрами и зимней едой. Вернулась. Бабуля стояла на том же месте.

-Бабунь, ну я повернулась. Де бузок ваш?
-Диви, не збрехала, моя ж ти курочка. - Искренне удивилась бабушка. - В мене не дорого, по два п'ятдесят віддам.

У меня внутри аж перевернулось.

- А скільки там того бузка у вас?
- Та ось, чотири букети залишилось...
- Ну так, давайте всі, оптом, ось вам п'ятдесят гривень і здачі не треба.
- Як це так? Ні дитино, я ж не жебракую! Хоча...

И бабуля посмотрела строго щенячьми голубыми глазами аж в нутро мне.

- Я ось тобі що скажу, донечко. Я гроші твої візьму, піду у церкву та свічок поставлю.
За хлопчиків наших. Щоб не було війни. Ніколи.

И тут я заплакала.

Маруся Васильева
 

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив