Болонья (Bologna) –2
taras_palkov — 09.08.2021Як я в же писав в першій частині, Болонья – моє улюблене місто в Італії. Та є чимало людей, яким Болонья не подобається. Для мене це дивно, бо лише наявність у місті найстарішого у Європі Болонського університету відразу переводить це місце у категорію міст неординарних.
Для багатьох українців же Болонський університет був не чужим, адже тут вчилося чимало наших земляків. Так, одним із ректорів університету був русин (українець) за походженням – Юрій Дрогобич.
До речі, видатний російський та радянський кінорежисер Андрєй Тарковський (дід якого, між іншим, був українським поетом, та ще й сказали б сьогодні – укр. націоналістом) зняв фільм «Ностальгія». В основі стрічки сюжет, де російський поет Андрій Горчаков, подорожуючи Італією, досліджує життя російського композитора XVIII ст. – Павла Сосновського.
Прототипом Сосновського у фільмі був українець з походження (уродженець Глухова) – композитор, диригент і співак Максим Березовський.
Навесні 1769 року Березовського направили в Болонську філармонічну академію, де він навчався до 1771 року. Це найбільш престижний навчальний заклад з XVII століття готував музикантів для всієї Європи. Довіра до майстерності випускників академії ґрунтувалося на високому науковому та педагогічному авторитеті її глави - знаменитого композитора Дж.-Б. Мартіні , якого сучасники називали «богом музики». Він і став учителем Березовського.
15 травня 1771 року В Болоньї Максим Березовський би аби мати право бути капельмейстером, склав іспит на звання академіка філармонії й був обраний членом Болонського філармонічного товариства.
Завершуючи студії для отримання звання академіка треба було не тільки пройти три рівні навчання, але і скласти іспити - написати музичний твір. Відтак Березовському довелося створити поліфонічну (багатоголосну) композицію в певному стилі на задану тему. Витримав іспит в Болонської філармонічної академії на звання академіка-композитора ( одна тисячі сімсот сімдесят одна ) - в той же день екзаменували чеського композитора Йозефа Мислівечека , а за рік до цього 14-річного Вольфганга Амадея Моцарта , який також став академіком.
Зважаючи на музичні прем’єри, створені та показані в концертах на Апеннінському півострові, Італійське товариство любителів музики обрало іноземця своїм (!!!) капельмейстером, чим відкрило для нього саму можливість складати в Болоньї іспити на звання філармонічного академіка.
Для Болонської філармонічної академії щорічні іспити на звання “maestro di capella” (капельмейстер) вважались найбільшою подією, адже тієї урочистої днини проголошувалося ім’я ще одного (!!!) почесного академіка. Підкреслюю, одного. Так, попереднього, 1770 р. до високоповажних італійських академіків, скажімо, приєднався 14-річний Моцарт.
Аби уникнути суб’єктивності в оцінках, іспит таємним голосуванням приймало журі з п’ятнадцяти суддів на чолі з президентом Академії, професором музики, вельмишановним синьйором Антоніо Маццоні (Antonio Mazzoni; 1717-1785). Кожен із професорів вкидав у загальну скриньку власну кулю, відповідно – чорну чи білу.
Музика 26-річного українця настільки вразила, що після виконання поданого на іспит твору Максима Березовського у скриньці виявилися самі білі кулі. Не дивно, що й донині протокольний рукопис “антифона” з українського Глухова, підписаний “Massimo Berezovsky”, зберігається в архіві Болонської філармонічної академії як прецедент. Взято з https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/3119094-maksim-berezovskij-2-miz-mucenikami-i-pravednikami.html
Ще один вихованцем падре Мартіні в Болоньї був український композитор, співак і диригент, Дмитро Степанович Бортнянський (28 жовтня 1751 Глухів, Гетьманщина — 28 вересня (10 жовтня) 1825, Санкт-Петербург, Російська імперія)
Рід свій предки Дмитра Бортнянського вели з села Бортне (на Лемківщині). Батько майбутнього композитора, Стефан Шкурат, емігрував з Речі Посполитої на Гетьманщину, де він став жителем міста Глухова, тобто «глухівським міщанином», змінив своє прізвище на Бортнянський (за назвою рідного села), 1755 р. був обраний на посаду козацького сотника, ставши членом полкової старшини Ніжинського полку. Бортнянський брав участь у діяльності музичної академії в Болоньї. В Італії були з успіхом поставлені опери Бортнянського на італійські лібрето — «Креонт» (1776), «Алкід» (1778), «Квінт Фабій» (1779). Його опери йшли у венеційському театрі «Сан Бенедетто».
Крім опер обидва згадані українські композитори були також авторами музики різних духовних творів. Для прикладу подам запис відомої «Херувимської пісні», музику до якої написав Бортнянський : https://www.youtube.com/watch?v=TfzRWbLy7rM
А тепер продовжимо нашу мандрівку Болоньєю. Не можу втриматися, щоб раз не показати знамениті болнські вежі Азіненеллу і Гарізенду.
Основа Азінелли.
Декор її порталу.
Характерні для Болоньї аркади і їх оздоблення.
Цікавий будинок Ізолані з XIII століття, розташований приблизно в 300 метрах від площі Маджоре.. І до сьогодні цей будинок належить родині Ізолані, про що свідчить табличка з написом. Єдине, в даний час, не сподіваючись на міцність дубових 9-ти метрових колон, будинок зміцнили ще 2-ма цегляними колонами.
У минулому пості я далеко не все розповів вам про базиліку Святого Стефана (Basilica di Santo Stefano). Розташована на витонченій брукованій площі вона є величним церковним комплексом, побудованим приблизно в V столітті над храмом епохи Римської імперії. Фактично в одному ансамблі об'єднано кілька церков різних святих.
У комплекс входять церква Святого Іоанна Хрестителя (вона ж - церква Святого Розп'яття) 8 століття (на верхньому фото - праворуч), храм Гробу Господнього 5 століття (перебудований в 8 і 12 століттях) (на верхньому фото - ліворуч, на нижньому фото - ліворуч ), церква Святої Трійці 13 століття, яка з'єднана з іншими будівлями портиком (він же «двір Пилата»), церква Святих Віталія та Агріколи 4 століття (перебудована в ХІІ ст.) (на нижньому фото - лівоуч)і капелла делла Бенда ( «каплиця Стрічки»), присвячена смужці тканини, якої була обгорнута голова Діви Марії в знак жалоби.
Комплекс цей є одним з найбільш цілісних за задумом і найкраще зберігся з відтворень Єрусалиму в Європі. В інших місцях Болоньї розташовувалися святі місця біблійної і євангельської історії: Храм Вознесіння Господнього ,Оливної (Олійна) гора , Іосафатова долина, Акелдама,Сілоамская купіль.
Комплекс є також бенедиктинський монастирем. Як доказ - футболка з медальйоном св. Бенедикта в сувенірній лавці монастиря.
Чудовий декор церкви Гробу Господнього зовні. Інтер'єр храму я вже показував в минулому пості.
Барельєфи і капітелі при вході в церкву Святих Віталія та Агріколи.
Христос з св. мучениками Віталієм і Агріколою.
Двір Пилата і вид звідси на церкву Гробу Господнього. В центрі двору - це т.зв. чаша Пилата. Сама чаша виготовлена при лангобардах, а її підніжжя - в XVI столітті.
Важливим для символіки страстей Христових є те, що відстань між цим двором та сусідньою церквою Сан -Джованні в Монте (так її називають тому, що вона стоїть на єдиному природному виступі центральної плити Болоньї) буде такою ж, як і в Єрусалимі між Гробом Господнім і Голгофою.
У своєму нинішньому вигляді двір - плід реконструкції XIX століття, під час якої архітектори керувалися своїми знаннями про будову хрестоносного Храму Воскресіння в Єрусалимі. Між тим, спочатку весь болонський комплекс наслідував остянтинівській базиліку в Єрусалимі, а не пізніший храм часів хрестоносців.
Під портиком, у центрі вікна, на колонці, є кам’яний півень, датований чотирнадцятим століттям, під назвою «Півень Святого Петра» на згадку про євангельський епізод заперечення Ісуса.
З протилежного боку двору Пілата розташований т.зв. Мартиріум або церква Св. Трійці.
Засновник церкви святой Петроній вважав, що артиріум буде точною копією однойменної церкви в Єрусалимі.
На одній з капітелей Мартиріуму зображені русалки.
З церкви св. Трійці зайдемо в музей, де виставлена низка дуже цікавих експонатів. Покажу тут лише лише кілька.
Підпис вказує, що це софіт з 14-15 ст, хоч розписи ці здійснені по дереву.
Бій черепах?!
Триптих Мікеле Колтеліні з 16 ст. "Христос у гробі з Дівою Марією, Іваном Богословом та свв. Петром і Павлом".
Сан-Петроніо та історіъ з його життя та х життя святого Стефана, приписувані Мікеле ді Маттео, середина 15 ст.
З Мартиріуму також можна пройти в наступний двір (12 ст.), в якому
на другому рівні клуатра, є дуже цікаві капітелі.
А також фрески.
А тепер зазирнемо до базиліки Сан-Доменіко - однією з головних церков в Болоньї. Тут, як біля церкви Сан-Франческо, розташоваі мавзолеї глоссаторів.
У церкві покояться останки Святого Домініка - засновника Ордена домініканців, ювілей якого - 800 років з дня смерті святкували 6 серпня цього року.
Святий Домінік помер у Болоньї в 1221 році; у 1234 році він був канонізований, а бл. через 30 років домініканці Сан -Доменіко замовили гробницю для свого засновника, яку через різні доповнення, щоправда, будували досить довго. Нині вони спочивають у вишуканій храмі Арка ді Сан Доменіко (Ковчезу святого Домініка) зробленому ріними видатними митцями: Ніколо Пізано, майстерні Арнольфо ді Камбіо,Ніколо Дель’Аркою та та молодим Мікеланджело
Детально, не вдалося цей ковчег, через заборону, сфотографувати,.
В середині ковчегу в труні з кипарисом міститься останки святого Домініка, а голова святого – за вівтарем , у дорогоцінному релікварії - шедеврі із золота та срібла (робота ювеліра Якопо Розето да Болоньї (1383)).
Не буду детально зупинитися на різних вівтарях з храму св. Домініка вони, як на мене, е такі цікаві. Розкажу лише про дерев’яні інкрустовані інтарсіями лави в пресвітерії (1541-1549 рр.) - вишуканий приклад ренесансу, створнений домініканського братом Даміано да Бергамо.
Завдяки своїй надзвичайній художній цінності, ці інтрасії розглядалася сучасниками як восьме чудо світу.
Інтарсії відображають сцени зі Старого Завіту (з правого боку) та з Нового Завіту (з лівого боку).
А тут зустріч св. Домініка зі св. Франциском.
Ось так базиліка Сан-Доменіко виглядає зі сторони клуатру.
Не таким відомим, як базиліки Сан-Доменіко, але, як не мене, не менш цікавим у Болоньї є монастир сестер-кларисок Тіла Христового (Corpus Domini). Будівля церкви кларисок відзначається прекрасний теракотовим фасадом з епохи Віжродження, авторство якого приписується Сперандіо да Мантої.
У другій же каплиці ліворуч від входу, містись нетлінні мощі першої настоятельки ордену кларисок у місті – св. Катерина Болонської (в миру - Катерина де Вігрі (1413-1463)).
Причому свята не лежить в якомусь саркофазі, а сидить на золотому троні в оточенні барокових ангелів і путті. Катерина померла у віці 48 років. Після її смерті було записано численні чудес, на місці захоронення відчувався прийємний запах. Через це тіло святої ексгумували і перемістили на трон, дотримуючись містичного видіння однієї з сестер монастиря.
Не тільки святістю відзначалася Катерина де Вігрі. Вона була також всебічно розвиненою особистістю. Болонська була
письменницею, поетесою й художницею. Написала кілька аскетично-містичних книжок, з яких найвідомішою є « Сім духовних видів зброй». Канонізована у 1712 р., вона шанується як покровителька художників та її рідної Болоньї.
В храмі також знаходиться поховання засновника електрофізіології Луїджі Гальвані (італ. Luigi Galvani, 9 вересня 1737, Болонья - 4 грудня 1798, Болонья).
Гадаю, вам відомий такий термін, як гальванізм? Так ось це явище - скорочення м'язів під дією струму названо іншим видатним вченим Вольтом в честь цього випускника Болонського університету.
Пам'ятник Луїджі Гальвані в місті. Сподіваюсь, що вчений не був прихильником рабовласництва. Інакше стояти цьому пам'ятнику залишилось недовго...
Завершимо ж нашу прогулянку Болоньєю в Архігімназіїї - можливо, одному з найбільш значущих будівель в усьому місті. Колись це була головна будівля Болонського університету, відомого на всю Європу. Сьогодні в ньому розміщена муніципальна бібліотека.
До XVI століття відділення університету були розташовані в кількох окремих будівлях, поки папа Пій IV не наказав звести Архігімназій - Університетський палац, щоб об'єднати в одній будівлі різні факультетів. Зсередини споруда розділена на два рівня з нижнім портиком і внутрішнім двориком, який оточує колишню церкву Санта-Марія-деї-Булгарі.
На верхньому рівні були поміщені навчальні класи «легісти» (студентів, які вивчають право) і «артистів» (студентів інших спеціальностей, таких як філософія, література і медицина). У кожної групи студентів було по 10 класів, але тільки у легісти, які вважалися університетської елітою, класи розташовувалися в головному коридорі.
На стінах дворика демонструється ціле геральдичне збори абсолютно ненормальних розмірів: тут більше 7 тис. Гербів.
Честь помістити свій герб на стіну пропонувалася тільки обраним студентам. По виду герба можна було зрозуміти, з якої країни або міста приїхав студент, і як його ім'я. Гербові стіни тільки дивом уникнули зруйнування за наказом республіканського уряду в 1797 р і під час бомбардувань союзників під час Другої світової війни.
У 1838 р одну із секцій архігімназіума віддали муніципальній бібліотеці, найбільшою в регіоні Емілія-Романья. Серед інших об'єктів тут зберігаються близько 35 тис. манускриптів.
На верхньому рівні архігімназіі досі зберігся анатомічний театр, побудований в 1637 р Антоніо Леванте.
Це приміщення у формі амфітеатру, оброблене деревом і декороване статуями, - одне з найвідоміших у всій архігімназіі. Раніше театр використовувався як демонстраційний зал для студентів-медиків, зараз тут іноді показують вистави (так чи інакше пов'язані з анатомією). Оригінальна будівля була знищена в 1944 р. Вціліли тільки дерев'яні скульптури, які зараз прикрашають відновлений театр.
І завершу мою одноденну болоньску подорож там де й почав - білі воріт Сан-Феліче (Porta San Felice). У вечірній час, як бачите, ворота виглядають трохи інакше ніж зранку).
Дякую за увагу!
|
</> |