Болонья (Bologna) – 1

taras_palkov — 25.05.2021

Цього року будуть святкуватися два дуже примітні ювілеї – у серпні 800 років з дня смерті св. Домініка, а у вересні 700 років з дня смерті Данте. Усі три італійські міста, які я ще не встиг описати – Равенна, Флоренція і Болонья тісно пов’язані з цими двома знаменитими постатями не лише італійської, але й світової історії. У рік ювілеїв про два із цих міст - Болонью і Равенну я маю намір вас розповісти. І розпочну сьогодні із Болоньї – мого улюбленого міста в Італії. Думаю, багатьох дуже здивую таким твердженням, бо як можна порівняти Болонью за красотою з сусідкою Флоренцією? Чи казковою Венецію? І де їй рівнятися з містом, до якого ведуть усі шляхи - Римом? Та розуміючи усю слушність контраргументів, все ж зазначу, що тут як з коханням, яке немає логічного пояснення, але разом з тим пояснює усе.


В Болоньї я жив чотири дні, але з роз’їздами. Тому на огляд самої Болоньї у мене був відведений один день. Цього, звичайно, для такого багато на культурні пам’ятки, міста замало. Але той єдиний день був дуже насиченим на відвідини, тому розповідати є багато про що. І притому будуть деякі місця (здебільшого в другому пості), які в ЖЖ ще не ніхто не описував. Тому, сподіваюсь, буде цікаво :-).

По Болоньї ходив я лише пішки, хоч і проживав далеченько від центру.



Біля півгодини ходу майже виключно по прямій до місця, звідки умовно можна говорити про центр - західних воріт міста Сан-Феліче (Porta San Felice), з 13 ст.



Вхідна брама, як бачите виглядає потужно і можна лише пожалкувати, що оточуючі її мури свого часу, як непотрібні, розібрали.
Далі по ходу – церква францисканців Basilica di San Francesco, що являє собою один з кращих зразків французької готичної архітектури в Італії.



В її інтер’єрі варто відзначити мармуровий вівтар храму з мармуру, датований 1388-1392 роками.






Цікаво, що на площі перед церквою Сан-Франческо, так само, як і перед церквою Сан-Доменіко, знаходяться кілька цікавих середньовічних мавзолеїв. Це - гробниці т.зв. глоссаторів - середньовічних вчителів права та юриспруденції.



Цікаві, безумовно, з точки зору архітектури і мистецтва, ці поховання для мене, у мене першу чергу все ж асоціюються з тим, що прийнято ототожнювати зі словом «Європа». Для порівняння уявіть собі на хвилину, що такі надгробки (не з примусу, а з вдячності) поставили суддям Конституційного суду в сучасній Україні…



Головні ж пам’ятки Болоньї розташовуються неподалік від головної площі П’яцци Маджоре, яка утворилася в XIII ст. і прилягаючої до неї П’яцци Неттуна.



Навколо площі Маджоре розташовані Палаццо Подеста, Палаццо Коммунале, базиліка Святого Петронія (Сан-Петроніо) та інші історичні будівлі.
На фасаді Палаццо Коммунале — уроджень Болоньї Папа Римський Григорій XIII (ск. Алессандро Менганті). Цей Папа прославив своє ім'я, ввівши в усіх католицьких країнах розроблений священиком-єзуїтом і астрономом Христофором Клавіусом григоріанський календар.



Палаццо Комунале виглядає, як справжній замок.



Споруда з трохи іншою архітектурою розміщується вздовж П’яцца Маджоре – Палаццо дель Подеста 13 ст., колишня резиденція правителів міста.



Пьяцца Нептуна межує з Маджоре на північному заході. Гордістю останньої є Фонтанно Неттуно (1596), або фонтан Нептуна, прикрашений бронзовими роботами Джамболіньї.



«Фонтан создал Джамболонья, стремясь превзойти фонтан Флоренции. Мощная фигура морского бога, которому предоставили возможность поиграть мускулами на земле, стоит над полчищем русалок, оседлавших морских чудовищ, а вода вырывается из всех мест, даже из груди русалок. Это — выдающаяся, единственная в своем роде работа позднего Ренессанса». Генри В. Мортон «От Милана до Рима. Прогулки по Северной Италии»







Велична церква присвячена св. Петронію, єпископу 5 ст. і святому покровителю міста. У 1530 році Папа Климент VII вибрав цю Базиліку для коронації Карла V, а згодом тут була похована сестра Наполеона Еліза Буонапарте-Бачьокі.



За своїми розмірами, заснована в 1390 році, церква повинна була перевершити собор св. Петра в Римі, однак коштів на її будівництво, яке і без того велось багато років, бракло. В результаті незакінченого будівництва фасад церкви виявився без мармуроого обличкування. Точніше обличкували лише перший ярус і оздобили його скульптурами і рельєфам, які детально можна оглянути тут - https://j-j-j.livejournal.com/369280.html.



Ми ж з вами відразу увійдемо всередину. В інтер’єрі, попри величезні розміри, не так багато цікавого. Пов'язано це з незакінченим будівництвом.



Найцікавіше у церкві - фрески на тему Страшного Суду - https://taras-palkov.livejournal.com/52033.html, я вже показував.
Але є тут, подекуди, й інші фрески, зокрема величезне зображення св. Христофора;



розписи однієї з каплиць на тему: Богородиця з Немовлям і святими





Дерев'яне розп'яття XV ст., з бароковим обрамленням.



Ще одне цікаве Розп'яття(16 ст?) в одній з каплиць.



Інтер'єр каплиці св. Антонія.



Цікаве оздоблення входу до однієї з каплиць.



Скульптура св. Петронія.



Величезна дерев'яна катедра.



Всередині церкви також знаходиться один з легендарних хрестів, поставлених чи то Амвросієм в IV ст., то чи Петронієм в середині V!



Усього ж таких хрестів, що датуються насправді 8-9 ст. (можливо, це копії первісних) поставлених на мармурові античні колони тут аж чотири. Раніше вони знаходились не в Сан-Петроніо, а знаходились біля різних вхідних воріт міста. Відомо, що в критичні моменти, наприклад, під час землетрусів, процесії болонців зі святими образами Мадонни обходили вздовж міських мупів ці хрести, просячи про заступництво.



Ще один цікавий факт - в базиліці в лівому проході на підлозі є сонячний годинник у формі астрономічного меридіана. В 1655 році він був спроектований відомим астрономом того часу Джованні Доменіко Кассіні, який викладав астрономію в місцевому університеті.



Виміри «меридіана» є винятковими: довжина 66,8 метрів, що й донині дозволяють зарахувати «меридіан» до найбільших сонячних годинником у світі.



Меридіан прикрашений знаками зодіаку.





Сан-Петроніо, хоч і найбільший храм, але не катедральний. В Катедральному чи Дуомо, що присвячений св. Петру з цікавих робіт можна вирізнити скульптурну групу «Оплакування мертвого Христа» авторства Альфонсо Ломбарді з початку 16 ст.



Інше теракотове «Оплакування», що являє собою справжній шедевр авторства Нікколи дель Арки, знаходиться в іншому храмі міста - Санта-Марія делла Віта .



У цьому «Оплакуванні» драма і пафос деяких з цих фігур не мають собі рівних в італійській скульптурі.



Унікальність таланту Нікколо дель Арки полягає в тому, що він пропонує нам побачити скорботу так, як майже ніхто не насмілювався передати її раніше: без найменшого самовладання, всупереч прийнятим канонам, за допомогою каліцтва спотворених болем осіб.



Ці понівечені болем Марії з церкви Санта Мaрія делла Віта стали навіть іменами узагальненими серед жителів Болоньї: про жінку непривабливу, грубу і неохайну, кажуть, що «вона виглядає як Марія з Санта Марія делла Віта»
На противагу Марії Магдалені зображений незворушний Йосип з Ариматеї. Є припущення, що в цьому образі Нікола де Арка зобразив самого себе.



Огляд таких робіт, емоційне співпереживання твору, потребує трохи релаксу. Тому тепер трохи пройдемося містом.
Ковбой ніби теж із теракоти).



Вишуканий павільйон вже із 20 ст.



Характерна ознака Болоньї - галереї чи аркади.



Елегантний Палаццо делла Мерканціа. Споруда споруджена була в кінці XIV столітті в манері «італійської» готики. До 1811 року на його території розміщувалися представництва торгових гільдій і суд купців.



Цю споруду мені не вдалося ідентифікувати.




Дві стрункі середньовічні вежі - Азінеллі та Гарізенда, - одна поруч з іншою. Це без перебільшення найвідоміші визначні пам'ятки Болоньї, їх вважають символами міста.



Історія цих веж дуже цікава. Річ у тому, що в Середньовіччя кожна багата родина зобов'язана була мати свою вежу – це вважалося дуже престижним. Особливо престижно було, коли твоя вежа була найвищою)). У результаті в Болоньї вежі росли як гриби після дощу, в якийсь період часу їх налічувалося більше 100. Особливе гостре суперництво існувало між двома сім’ями Азінеллі та Гарізенди. У 1109 році клан Азінеллі розпочав будівництво своєї вежі, а вже через рік був закладений перший камінь в основу вежі, спроектованої для сім’ї Гарізенда. Причому зроблене це було не де-небудь, а на відстані кілька метрів від будівництва суперників. Висота вежі Азінеллі нині перевищує 97 м. Це робить її найбільш високою історичної будівництвом Старої Болоньї і найвищою «падаючої» вежею світу. Проте Азінеллі здатна вистояти і в такому положенні, а ось її сусідці, Гарізенді, пощастило менше: відхилення останньої перевищувало спочатку 3 м, і це серйозно загрожувало і самій споруді, і оточуючим. Тому Гарізенду вкорочували тричі, і тепер її висота становить лише 48 м. Зате саме вона, а не вища «сестриця», згадана в «Божественної комедії» Данте.



Конструкція веж була більш-менш однакова. У кожній був фундамент, посилений вбитими в землю стовпами, присипаними каменем. Основу робили з великих кам'яних блоків, а стіни ставали чим вище, тим тонше. Зазвичай стін було дві: більш товста внутрішня і тонка зовнішня, а проміжок між ними засипали щебенем.



Справжній символ міста - галереї. В цілому арочні галереї в центрі Болоньї становлять майже 40 км. Будувалися вони з метою економії - за землю під галереями не потрібно було платити, а над галереями прилаштовують додаткове житло. Під ними ще дуже комфортно гуляти по місту в будь-яку погоду, так як вони захищають і від спекотного сонця, і від дощу.



Місцева влада не стали чинити опір цьому явищу, вони тільки встановили мінімальну висоту і ширину галерей в 2,66 м, щоб вільно пройшов вершник на коні. Також власникам будинків заборонялося захаращувати прохід і перешкоджати руху пішоходів, це правило діє до сих пір.



"Что меня особенно восхитило в Болонье, так это колоннады. Я видел колоннады и в Модене, и в Мантуе, и в других местах, но здесь можно идти по ним несколько миль. Тут есть длинные улицы-колоннады, пересекающиеся с другими такими же колоннадами, и так по всему городу. Мне говорили, что произошло это из-за желания дать больше места студентам университета. Таким способом, мол, продлевали дома, выносили их вперед на колоннах. Так как для каждого явления в Италии существует много противоречащих объяснений, невозможно сказать, какое из них верное. Я предпочитаю собственную теорию: эти колоннады — то, что осталось от римской архитектуры, или же ее возрождение. Когда я увидел их в первый раз — некоторые из колонн окрашены в красный цвет, как в Помпее, — я почувствовал, что это — изумительная реконструкция древнего города. Вот и сейчас мне казалось, что все население, укрывшееся от дождя под колоннами, — римляне времен Августа" Генри В. Мортон «От Милана до Рима. Прогулки по Северной Италии».



В декількох хвилинах ходьби по Віа Цамбоні розташувалась романо-готична церква Сан-Джакомо Маджоре, заснована августинцями в 1267 році.



Під галереєю церкви колись містилися фрески (?).



Найбільший інтерес в Сан-Джакомо представляє каплиця Бентивольйо - одна з найкрасивіших пам'яток раннього Ренесансу.



Споруджена вона була в якості мавзолею для колишніх правителів Болоньї – Бентивольйо в 1460-1470 рр. Для цього приміщення однієї з каплиць багатокутної апсиди було розширено і над нею споруджений купол за проектом архітектора Паньо ді Лапо Портіджані. Розписи ж каплиці були виконані під керівництвом Лоренцо Кости. В цілому приміщення витримано в червоно-синій гамі - геральдичних кольорах сім'ї Бентівольо.



На правій стіні на картині зображена Мадонна, що стоїть на престолі біля Івана II, його дружини та одинадцяти дітей, одягнених у офіційний одяг. Цей розпис створений Лоренцо Костою в 1488 році.



Праворуч від неї містилася картина, на якій були зображені предки Джованні II, але вона була замінена на барельєфом, на якому зображений скаче на коні Аннібал I.
Фото з вікіпедії.



На передній арці пресвітерію поміщено Благовіщення пензля Феліче Карло Чіньяні.



Під цією аркою розміщена вівтарна картина Мадонна на троні зі свв. Івана Богослова, Себастьяна, Августина і Флоріана пензля Франческо Франча, що вважається одним з кращих творів Франча. У люнеті пресвітерія зображена П'єта , що належить пензлю іншого художника того ж періоду.





На стінах пресвітерія є фрески, на яких зображені свв. Августин, Франциск, Єронім і Георгій, що належать невідомому художнику кінця XV ст.





На лівій стіні поміщені дві алегоричні фрески Лоренцо Кости - тріумф Смерті і тріумф Слави, датовані 1490 роком.
Ці дві картини разом пропонують особливу алегорію людського життя і вічного життя після смерті: доброчесне життя може призвести до земної слави і, перш за все, до Царства Небесного.



Тріумф Слави.





У Тріумфі Смерті за похмурим тріумфом стоять дівчата, юнаки, старці та прелати, громадянська та церковна ієрархія; люди в основному звернені до глядача, не засмучуючись привидом похорону.
Серед чотирьох жіночих фігур у крайньому правому куті полотна є Ізотта та Лаура Бентіволіо. Група ілюструє першу строфу «Тріумфу смерті» Петрарки, в якій поет описує, як Честі та її супутники, які щойно виграли битву проти Любові, зустрічають свого наступного супротивника - Смерть.



Це зіставлення Лаури Бентиволіо з Лаурою дель Петрарка є прикладом елегантної прихильності, натхненної аналогією імен.
На живописі Кости привид смерті не вселяє страху. Катафалк, що проходить на вулиці, де панує скелет з чорною тунікою та косою, не перешкоджає нормальному життю, балаканині та повсякденній діяльності. Люди спостерігають за смертю, ніби це видовище.



Саме так, як говорить Петрарка: "І яким ніжним серцем він набуває, / так шануй ту веселу бригаду, / коли я побачив темний і сумний знак: / і жінку, загорнуту в чорну сукню, / з люттю, якої я не знаю, коли-небудь / за часів гігантів він був у Флегрі, / він переїхав і сказав: - О ти, жінко, яка йдеш / юнаків та пихатих красунь, / а у своєму житті ти не знаєш цього терміна, / я є той, хто турбує і феру / Мене кличуть від вас, і глухих і сліпих / людей, яким ніч перед вечором "(Тріумф смерті 1, 28-39).
За колісницею смерті слідує похоронна процесія жінок, чоловіків та дітей у супроводі символічних представників різних соціальних та церковних категорій. Смерть нагадує цим персонажам істину, яку - знову ж таки словами Петрарки - можна узагальнити так: «Були ті, кого називали щасливими, / понтифіки, правителі, імператори; / тепер вони голі, нещасні та жебраки. / Чи є зараз багатство? u - це почесті / і дорогоцінні камені, і скіпетри, і корони /, і мітри, і фіолетові кольори? / Скупий, який сподівається на те, що вкладає смертний / (але хто тобі не ставить?), І якщо він / вона виявляється / врешті-решт обдурений, це цілком правильно. / О сліпі, і стільки втоми, яка користь? / Усі поверніться до великої древньої матері, / і твоє ім'я буде знову знайдено "(там же 79-90).
Але живопис Кости не закінчується торжеством смерті. Вище і поза нею є парусія Господа, яка дає надію на вічне життя.



Його Батько, Син і Мати з'являються на небі, вітаючи з розпростертими обіймами. Оточують їх різні хори ангелів та небесний трибунал апостолів. Показ знаків пристрасті Ісуса (деревина розп'яття та стовп бичу) нагадує нам, що жертва Ісуса - це чудова можливість спасіння для людей доброї волі. Ангел грає в довгій трубі, яка пробуджує мертвих у день Судного дня. Маленька фігурка, воскресла, призначена для блаженства, піднімається на небо і вітається ангелами. Цикл, таким чином, позитивно замикається: людина, яка прожила доброчесне життя, страждає на земній смерті, але їй судилося піднятися і бути прийнятим на небі. Смерть - це лише перехід від стану людини до стану вічного життя, світлого та щасливого життя. Середньовіччя тепер позаду. Каплиця Бентивольо - це свято Відродження.

Інші цікаві фрески, які, на жаль, заборонено фотографувати можна оглянути в розташованому впритул до церкви Сан-Джакомо ортаторії св. Цецилії. Детальний їх опис тут - https://sibeaster.livejournal.com/199155.html
Ораторій св. Цецилії (передній план), апсида і дзвіниця Сан-Джакомо Маджоре.



І трішки далі на п'яццу Джузеппе Верді і церкву.



Розповідь про Болонью неможлива без його університету, який є найстарішим і одним з найбільш шанованих в Європі. Роком його заснування вважається 1088-й, а на університетській студентській лаві сиділи колись Данте й Петрарка, Луїджі Гальвані й Гульєльмо Марконі, Умберто Еко й і інші не менш великі люди 11-20 століть.
Я, можливо, чи не єдиний турист, який побував не у двох відкритих для туристів місцях університету, а відразу у трьох. Про Архігімназій університету наступного разу, сьогодні ж кілька фото  з університетьського музеюна Via Zamboni. Чому кілька? Тому, що переважна більшість сфотографованих там експонатів є медичними, а відтак переважну більшість моїх читачів, здатні лише налякати. Враховуючи, що зі «страшилками» в мої постах і так «все гаразд», то ж сьогодні обійдемося без них. Можливо, іншим разом, а тут лише розписані стелі.







Знамениті болонські ежі з іншого ракурсу.



І тут придивіться, будь ласка, до чоловіка, що теж фотографує вежі. Бачите - із його рюкзачка виглядають дві стрічки – синя і жовта. Виявилося, що цей хлопака – українець і подорожує із супутником – добре мені знайомим монахом-студитом о. Василем з храму Архистратига Михаїла) (на пізніших фото Ви теж можете побачити цього ієромонаха на богослужінні - https://taras-palkov.livejournal.com/51159.html-).В розмові з’ясувалося, що українці приїхали сюди із Риму, де перебували на вакаціях, щоб відвідати відоме паломницьке місце - церкву Мадонну ді Сан Лука, Болонья до якої веде портик, що складається з 666 арок і 15 каплиць і загальну протяжність якого 3,796 км (на жаль, я туди не потрапив, що відвідини цього місця займали дуже багато часу). о. Василь також мав намір відслужити Літургію у місцевого українському храмі. Тож я вирішив доєднатися до них теж прийняти участь у Богослужінні, але перед цим зацікавив їх – комплексом семи святинь, про який мої українці нічого не чули.
По дорозі ми ще пройшлися вздовж чудових ренесансових портиків Базиліки Santa Maria dei Servi, побудованих в 16 ст. за зразком атріумів ранньохристиянських церков і, одночасно, за зразком аркади Брунеллескі в Ospedale degli Innocenti у Флоренції.







Оскільки на відвідини комплексу семи храмів, чи як його ще називають Санто-Стефано до Служби Божої не було дуже багато часу, тому обмежились лише оглядинами найвражаючої частини комплексу - храму Гробу Господнього з наміром повернутися туди пізніше.
Храм Гробу Господнього - найстаріший в комплексі, являє собою восьмикутну в плані будівлю, всередині якого 12 колон (7 з мармуру, інші з цегли), які підтримують купол.





У самому центрі знаходиться едікула св. Петронія (самі мощі св. Петронія були перенесені звідси в собор св. Петронія у 2000 році, де раніше зберігалася тільки його голова).



Далі цитата Генрі в. Мортона, з яким я тут на усі 100% згідний: «Группа из семи-восьми церквей, носящих имя Санта Стефано, — средневековая попытка создать в Болонье точную копию Гроба Господня в Иерусалиме и это примечательно. Тот, кто знаком с церковью Гроба Господня, признает, что в церкви Санта Стефано все находится на том месте, где ему следует быть, и перед нами не убогая будничная церковь, а здание, каким его видели крестоносцы. Гробница Христа в Иерусалиме покрыта сегодня уродливой плитой работы греческого архитектора XIX века, а усыпальница, что находится в ротонде Болоньи, — копия Гроба Господня, причем такого, каким видели его средневековые пилигримы. Я подумал что Санта Стефано — одна из самых удивительных церквей, которые я видел в Италии».



І врешті кілька фото Богослуіжння, яке розпочалось о 13.00 за місцевим часом.
Вхід до храму.



Служба Божа була в суботу, тож це була заупокійна.





Розповідь про Болонью у другій половині того дня буде, на що дуже сподіваюсь, іншим разом. А поки все)

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив