Битва інвестиційних нянь

ibigdan — 17.04.2021 Найближчим часом має відбутися другий тур конкурса на поставки сировини на Одеський Припортовий Завод. Це надзвичайно смішна історія, якщо вам смішно, коли ваші мільярди свистять, як кулі над головою.

Хто не знав, ОПЗ займається тим, що приймає в себе надзвичайно великі об'єми газу, і переробляє їх в добрива.

Це могло б бути надзвичайно прибутковою справою для ОПЗ, але роки мудрого господарювання буквально десятками попередніх керівників привели до того, що ОПЗ не може нічого купити сам, бо він весь на дану хвилину складається виключно з боргів Нафтогазу, і купити нічого сам не в змозі. Тому на ОПЗ існує схема по роботі на давальній сировині. Якийсь постачальник дає ОПЗ свою сировину, тобто газ, забирає з ОПЗ свою кінцеву продукцію, тобто добрива, ОПЗ отримує якусь маржу за надане обладнання і роботу.

Минулого року цим постачальником сировини захотіла бути така "невелика" "маловідома" "сумнівна" компанія, як SOСAR. Але у зв’язку з тим, що Сокар – компанія невелика, досвіду в неї небагато, людей не вистачає, ви уявляєте, сталася така несподіванка, що Сокар неправильно оформив документи, тому його ОПЗ з конкурса дискваліфікував. Буває.



Ви спитаєте, а хто ж та велика, можливо навіть міжнародна компанія, якій вдалося зробити неможливе і правильно оформити документи, щоб виграти конкурс? Це Шеврон? Тотал? Сауді Арамко? Брітіш Петролеум?

Ні. Беріть вище.

Конкурс виграла наша, українська національна патріотична компанія «Агрогазтрейдинг». Я б навіть сказав, не просто компанія, а стартап. Чому б я так сказав? Тому що рік тому, коли Агрогазтрейдинг виграв цей конкурс, в ньому працювало 8 людей.

Що це означає? Це означає, що ми тут в Україні розробили настільки передові методи менеджменту і управління процесами, що навіть невелика компанія може виграти конкурс у транснаціональної корпорації.

Ще великим важливим плюсом, який спрацював дуже позитивно для «Агрогазтрейдингу» стала прийнята президентом Зеленським стратегія «інвестиційних нянь». Наприклад, інвестиційною нянею «Агрогазтрейдингу» є особисто перший помічник Зеленського Сергій Нахманович Шефір.

Але. Цього разу все буде ще цікавіше, ніж минулого. Тому що цього разу документи на конкурс подали не тільки українські стартапери з Агрогазтрейдингу, і не тільки Сокар, який все ще планує помститися за минулорічне приниження, але і сам Нафтогаз.

І це ставить керівництво ОПЗ в доволі цікаву ситуацію. З одного боку, не можна недооцінювати ефективність Сергія Нахмановича Шефіра, як інвестиційної няні. Бо якщо її недооцінити, то можна і під санкції влетіти, і СБУ у тебе в одній штанині знайде два кіло державної зради, а в іншій – три кіло тероризму. З другого боку, інвестиційною нянею Сокара є заступник генерального прокурора України Гюндуз Мамедов, який вже цього разу не простить, і буде дуже пильно дивитися, як там виходить. І з третього боку – НАК Нафтогаз України, якому ОПЗ уже винний грошей стільки, скільки сам ОПЗ важить, якщо міряти купюрами невеликого номіналу. І якщо зараз керівництво ОПЗ скаже, що у Нафтогаза неправильно оформлені документи, то це буде зрозуміти ще важче, ніж коли це казали Сокару.

А зверху над керівництвом ОПЗ сидить Фонд Державного Майна України з Дмитром Сенніченком, який теж, мабуть, дивиться на ці приколи з великим інтересом.

Все це нагадує мені анекдот про алкоголіка, який отримує в руки пляшку метилового спирту. Що робити – з одного боку очевидно, що спирт метиловий і пити його не можна, бо помреш. З іншого очевидно, що це спирт, і не пити його не можна. Тому алкоголік заплющує очі, голосно кричить «ДОПОМОЖІІІІІТЬ!», і залпом все випиває.

Так і тут. Очевидно, що мухлювати не можна, бо сядеш. Очевидно, що не мухлювати не можна, бо ну як. Це значить, що треба молитися, хреститися, брати всі доступні хабарі і намагатися звільнитися і збігти за кордон, або сідати в тюрму.

Минулому в.о. голови Правління, Миколі Синиці, цей фокус плюс-минус вдався, від провернув усю цю схему і вилетів з ОПЗ щасливим. Прийшов новий в.о., Парсєнтьєв його прізвище, унаслідував усі схеми і тепер їх буде реалізувати. Наскільки я розумію, цей Парсєнтьєв така сама одноразова людина, як і його попередник, що не протримався на цьому посту навіть одного року.

Попередній керівник ОПЗ Микола Синиця - знаменитий бізнесмен, йому належить мережа "Два Гуся", піцерія Фелічіта, кафе "Суші-кафе", тобто одразу було зрозуміло, що людина професійна, профільний спеціаліст, ОПЗ це прям його.

Цей новий, которий Парсєнтьєв, також людина правильна, хоч і не ресторатор. Але теж щось розуміє, людина Льовочкіна, при Бойку Укртрансгазом керував, знає як там що і потім не сісти.

Кабмін поручив Фонду Держмайна підготувати ОПЗ до приватизації до кінця 2020 року. Одразу після цього, правда, у зв’язку з карантином і просто так, Кабмін заборонив усю велику приватизацію. Тим не менше, ситуація наступна – ОПЗ кожен рік міняє керівника, кожен новий керівник приходить і робить те саме – провертає одну давальницьку схему і вилітає на мороз. ФДМУ, звичайно, може кожного разу міняти в.о. пєтрушкі (хоча, здається, когось уже пора б і посадити, жаль, ФДМУ не саджає), але я не бачу, щоб це міняло ситуацію глобально.

Або ця традиція завершується, якимось нестандартним шляхом, наприклад проведенням прозорого конкурсу без фокусів з неправильним оформленням документів. Або я не дуже розумію, хто буде приватизувати ОПЗ, крім компанії Агрогазтрейдинг.

Як писав про аналогічну ситуацію Лесь Подеревянський: "інтєрєєсно".

Alex Noinets

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив