Без названия

helma — 24.02.2023

Ні.
Я таки казатиму…
Хоча б заради того, щоб фізбук потім нагадував мені про цю паскудну річницю…

Що було в той ранок 24 лютого.

Прокинулась від того, що гепає…
Лежу і думаю, як думала всю весну 2014, цього не може бути, тому що не може бути ніколи…

Як і в 2014, помилилася…
Виявилося, що може.

Миргород. Аеропорт.
Недалечко від нас.

Що я відчула…
Страшно сказати…
Але це було полегшення…

Що те, чого боявся і чекав всі ці вісім років, таки трапилося…

І тепер прийшов час не цепеніти в очікуванні поганого, а вирішувати нагальні проблеми тут і зараз…

Дівчаток будити не стала.
Про те, що на нас знов напали, повідомила, коли вони вже прокинулись…

Схоже, перший раз за всі майже чотирнадцять років, що ми живемо з ними разом, з‘ясувала, що вони вміють лихомовити…
І мій неперекладовний прапорщицький фольклор нервово скиглить в куті від заздрощив…

Зранку 24 лютого мені телефонує Oxana Ivanets…
- Юлю? Ми можемо до тебе приїхати???
- Оксанко, ріднесенька моя, я не знаю, що в нас буде сьогодні чи завтра!!!
- На зараз ми можемо приїхати??? Ми вже їдемо!!!
- Так. Зустрічаю.

З Оксаною ми до цього ранку були років вісім знайомі виключно віртуально. І все збиралися зустрітися. Якось…
Зібралися…
Розташували їх в гостьовому будиночку.

То приїхала велика харківська родина: тато Дмитро, мама Оксана, четверо дітей Олексій, Варвара, Іванко, Андрійко, двоє з них - усиновлені, два коти та лабрадор Беня.

Годиною пізніше телефонує Ірина Олександрова.
З вокзалу Лозової.
Цікавиться, що відбувається на Полтавщині?

Більше 20 років знаємо один одного.
Ще в Донецьку жили поруч біля «Маяка». І я в них дресирувала в різні роки двох собак.

Як і я з дітьми в Ясинуватій, покинули в Донецьку все, коли туди прийшов «руZький мир»…

Її я також інформую, що не знаю, що в нас буде сьогодні чи завтра!!!
Але до себе кличу.
25 лютого вони до мене дісталися.

В цей раз приїхали зі Слов‘янську.
Дід Олександр, баба Ірина, та їх шостирічний онук Ілько.
Їх я розмістила в кімнаті синочка Віктора.

Яка стояла вільна. Бо з листопада 2021 синочок пішов на строкову службу.

Сьогодні Іринка сидить з мокрими очима, клипає ними на годинник та коментує:
- То ми ще сидимо в Лозовій на вокзалі…

Десь за тиждень перша родина прийняла рішення їхати далі…
До Польщі. Де в них вже навчається старша донька.

З ними я відправила і своїх молодших донечок Аню та Валерію…
Яки пручалися, ревли, відмовлялися їхати…
Але я була досить переконлива…
Та насильно їх відправила…

Поки вони діставалися потягом Львову, мої віртуальні подруги з Німеччини вирішили все за нас…
Придбали моїм дівчаткам автобусні квитки до Дуйсбургу, винайняли для них на кілька днів житло у Львові.
Потім зустріли їх в своєму місті, забезпечили одягом та взуттям.
Стали їм мамами, які тимчасово виконують мої обов‘язки…

Родина старшої моєї доньки Ганни з двома онуками Сашунею та Савою з Києву поїхали в Івано-Франківську Верховину.

Потім також перебралися до Дуйсбургу.
І мені стало ще спокійніше!

Тепер мої ріднесенькі німкені Vita Tetzlaff опікуються ще більшою кількістю моєї рідини, за що їм величезна подяка!

А тим часом в гостьовий будиночок в‘їхала чергова родина харків‘ян.
Баба Олена Елена Барбатун, мама Оксана Оксана Плотникова, тато Льоша, одинадцятирічний хлопчик Мишко, вісім собак та п‘ять котів!

З Оксаною ми також були багато років знайомі в віртуальному режимі.
Війна прискорила нашу розвіртуалізацію…

В дівочій кімнаті в будинку мешкала ще одна слов‘янська родина. Баба Таня, мама Люда та трирічна Марійка.
З ними познайомилися вже в мойому будинку.

Влітку вони переїхали до Полтави.

Взимку Олена повернулася у Харків.

Олександровський онук Ілля поїхав до другого комплекту діда-баби на Черкащину.

Стосовно кількісно-якісного складу нашої придворної зграї.
Моїх особистих собак - чотири. Вахтанг, Дід, Лєдя, Цуцилія.
Котів - дев‘ять. Мурка з Херсону, сільські Лічинки котів №№1 та 2, Шустер з Донбасу, Філя з Києву, Липка з Полтави, Жужалка з Зиньківу, Пані Вишня та Квазіморда теж місцеві.

Стадо курей з півнями.
Зазвичай півні восени дружньо йдуть до морозильної камери.
В цьому році бігають по обійстю та горлають!
А якщо світла не буде, то що?
Нехай зберігаються у природному стані!:)

В перші дні вторгнення на трасі підібрали собаку породи кане-корсо…
Їх двох викинули з автівки… За якою вони довго бігли, судячи по стану їх геть стертих лап…
Одна таки попала під машину…
Другу ми забрали. Тепер вона живе на одній вулиці з нами. В чудовій родині.
Назвали Лютою. Раз підібрали в лютому…

Відправивши родину до Польщі, до нас повернулася перша Оксана.
Бачимо її зрідка. Бо робота в неї така, що вимагає частих роз‘їздів.
А от її лабрадор Бббббєня поки що в нас на ПМП!

Не знаю, як я буду його віддавати після нашої Перемоги?

Коли мене питають:
«Скільки зараз у тебе народу та тварин?» - Я сміюся та відповідаю!:)
- Тааааа хххто ж їх рахував???:)

Себе гордо іменую комендантом гуртожитка на ім‘я Рукавичка!:)

Живемо дружньо.
Коли мій гуртожиток йде до мене з якоюсь пропозицією, я, ще навіть недослухавши, відповідаю:
- Я згодна!:)

Все літо збирали врожаї та їх консервували!
Стригли сад!
Косили траву!
Годували моє птаство гарбузами та кабачками!
Ремонтували дах та гараж!
Допомагали в будівництві дров‘яної пічки!
Завантажували дровами сарай та один з вольєрів.
Перманентно вивозили сміття!
Гребли сніг!
Нервово колективно палили у дворі в моменти чергового масованого обстрілу України.

Такий собі табор праці й відпочинку на окремо взятому сільському обійсті на Полтавщині!

Все моє життя мені везе на чудових людей навкруги.
Тепер в цьому переконуються всі члени нашого гуртожитку!

- Юля! Такого не буває!!!
Казали вони мені, коли добрі мої односельці перачили в наш двір якісь крупи, борошно, макарони, мішки з овочами, консервацію, хліб, паски, молоко, яйця, одяг, взуття, іграшки, книжки, розмальовки, постільну білизну, ліжечка та надувні матраси, столи та лавки!

Мої друзі, сусіди, сільські пастор та батюшка, старостиха!
Всі!
Як мурахи!!!
Набігли!
Всього життєво необхідного натаскали!
Розбіглися!!!

І якби це ми були такі оригінальні?!:) Щоб саме нами опікувалися оточуючі?
З 24 лютого в село приїхало декілька сот біженців.
Жоден не залишився без уваги та допомоги!!!

Зареєструватися в сільраді?
Оформити статус?
Мені оформити державну допомогу на комунальні платежі?
Нема питань!

Обожнюю своїх односельців - українців!
Обожнюю Україну!!!

Родина моя з Німеччини регулярно виходить на зв‘язок!
Кожна з них в індивідуальному порядку скиглить мені, як вони хочуть додому…
А я відповідаю, що повернення поки що не на часі…
От згинуть наші воріженьки, як роса на сонці, і ми всі обов‘язково зустрінемося!!!

Але ж Анну-молодшу втримати в Німеччині нікому не вдалося.
Бо шалене кохання до нестями - таке шалене…

То повернулася.
З коханням побралися!
Нехай вони мені будуть щасливі!

Синочок телефонує.
Традиційно рапортує, що в нього все норм, він поїв і в ̶ш̶а̶п̶ц̶і̶ касці.

Не завжди його добре чути…
Інший раз поальокаємо один одному, ото і вся розмова…

І то є добре!
Раз альокає, то живий!!!
А це - найголовне!!!

І ще!
В нас досі вільна канапа в прохідній кімнаті!

Яку моя подруга Hanna Vynohradova називає «нижня плацкарта біля туалету»!:)

То ще пару людей на неї прилаштувати ми можемо!:)

Невсеремось!
Переможемо!
Все є і буде Україна!!!
Віримо в наші ЗСУ та ППО!!!

Оставить комментарий

Популярные посты:

didius

Классическая пицца: секрет вкуса, который покорил мир

pantv

Вспоминая СССР ... старые фото

poltora_bobra

Коварный Берия, безграмотный Молотов и другие

shlomo-zimerman

Сова богини Афины на монетах прошлого и настоящего

von_hoffmann

«Пусть мучаются!»: зачем в СССР сделали первым днём недели понедельник

kwakin_misha

Про эмоции французского гражданина в музее геноцида в Руанде

maysuryan

Преданные слуги, преданные их хозяевами...

mevlevi

March 9, Arcadia park, парк Аркадия

megaflop

Капец страшно

• Ранее
• Архив