Балійські будні

Уже тиждень я прокидаюся в його гігантському ліжку, яке він мені звільнив, а сам натомість спить у "кабінеті" на матраці. Коли вранці виходжу на вітальню-терасу, на мене вже чекає кава з молоком, свіжі булочки із джемом або пончики із шоколадом, свіжі фрукти і бадьорий Ллойд вдодачу, який каже, що я жахлива соня і вже майже обід.
Він сидить в своєму незмінному саронзі і бандані за ноутом, палить цигарку за цигаркою і вдає, що працює. Ми п’ємо каву і говоримо про погоду, спільних місцевих знайомих, попередній вечір і плани на день. Якщо вже дійсно близько обіду, то я готую для нас омлет, чи овочі стир-фрай, чи канапки, чи млинці, чи налисники, які він із задоволенням поїдає. А я тішуся, що маю для кого готувати. Ми говоримо про українців і американців, психологію, геополітику, секс і подорожі. Після ланчу я зазвичай їду шукати якісь цікавинки в місті, а Ллойд за той час дрімає у вітальні на канапі.
Вечорами ми ходимо до місцевих пабів із живою музикою. Ллойда всі знають, люблять і вважаються кращим другом. І буле, і місцеві. Іноземці за почуття гумору, компанійськість і постійно хороший настрій, а місцеві за те, що він височезний,кремезний, бородатий білий чоловік, який допускає їх у своє оточення. Ллойд намагаєть нікого не обминути увагою, тому з пивом в руці маневрує поміж народом в пабі. Але при тому постійно десь близько, так що всі (небажані) потенційні кавалерии від мене втікають, коли він наближається.
Його батьки все життя пропрацювали на різні благодійні організації, подорожуючи світом, а він із ними. До Америки він повернувся лише перед вступом до університету, коли йому було 18. А до того вони жили в ПАР, в Кенії, В"єтнамі, Тайвані, Малайзії і Філіпінах. Тому найбільш ідеальним побутом вважає життя в комюніті-спільноті. Вчора Ллойд запропонував мені залишатися на Балі і будувати таку спільноту разом.
Думаю, саме час починати збиратися назад додому на Яву...