ANABUSNS

wiederda — 20.01.2011 Ось тут шановний aandrusiak порадував слов'янофобів нас лужицькими перекладами Заповіту Шевченка. Відповімо йому по-свійськи!

Оригінал

Готською

Як умру, то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого, На Вкраїні милій, Щоб лани широкополі, І Дніпро, і кручі Було видно, було чути, Як реве ревучий. Як понесе з України У синєє море Кров ворожу... отойді я І лани, і гори — Все покину і полину До самого бога Молитися... а до того Я не знаю бога. Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров'ю Волю окропіте. І мене в сем'ї великій, В сем'ї вольній, новій, Не забудьте пом'янути Незлим тихим словом.

biþē swilta ik usfilhiþ   leik mein ana hlaina   þarei straujiþ weidaim haiþjōm   walisō Ukraina   ei gasaíƕan magjau hulmans   ibdaljans jah Danapr   ei gahausjau stainans griutan   waltjan strauma afar   ga-ba-rinnand af Ukrainai   du blēwamma saiwa   wargē ubilaizē blōþa   þan bileiþa hlaiwa   uz-uh-standa jah gasandja   mik in gudis halla   bidjands anst is aþþan airis   guþ ni kann faúr alla   mik usfilhiþ jah urreisiþ   kunawidōs skreitiþ   unsēljamma þaúrisblōþa   frijahals bismeitiþ   jah in heiwiskamma garda   þanei timreiþ frijai   waúrd gōþ izwar mis naúh laggō   du gamundai sijai

---

Науковий коментар
Спершу згадаємо деякі правила читання:

диграф ei завжди позначає довгий ī;

ē та ō – довгі закриті голосні, близькі до ī resp. ū;

au та ai – спадні дифтонги і як такі, утворюють собою тільки один склад. Тобто, наприклад, слово strauma (dat. sg. від straums потік, течія) треба вимовляти як strau-ma (два склади), а не як stra-u-ma. Від цих дифтонгів важливо відрізняти короткі монофтонги ĕ та ŏ, які записуються за допомогою тих же буквосполучень. У даному тексті й взагалі в навчальній практиці їх прийнято позначати акутом: aí resp. aú;

iu – ще один спадний дифтонг, тому читаємо griu-tan дробитися (два склади);

ƕ – лабіалізований h, тобто h^w, а q, до речі, – це лабіалізований k (k^w). У цьому тексті q, слава Ґаутові, не зустрічається, але на майбутнє варто запам'ятати;

þ – глухий постдентальний спірант θ (відмовляється як th в англійському think);

s завжди глухий; b, d та g на початку слова, при подвоєнні й після іншого приголосного – дзвінкі зімкнені, після голосних – спіранти (відповідно β, đ та γ), у кінці слова (у тому числі перед закінченням -s) втрачають дзвінкість > f, þ, x (перші два переходи відображаються в орфографії); w – півголосний від u (близький до англ. w)...

Тепер щодо лексики. Як це зазвичай буває, віршований переклад у ряді моментів відходить від букви оригіналу – ритм і рима вимагають жертв. Також, убогість готського вокабуляру, який дійшов до нас, раз у раз змушує вдаватися до реконструкції. Розглянемо пару випадків:

кров ворожу (11) перекладено як wargē ubilaizē blōþa, букв. ворогів злих крови (множина), причому для ворога вибрано слово *wargs, відповідне давньоанглійському wearʒ, давньосаксонському та давньоверхньонімецькому warg злочинець, злодій, давньоїсландському vargr (також вовк-перевертень). У тексті готської біблії складне слово launa-wargs (де laun означає розплата, нагорода) використовується для перекладу грецького ἀχάριστος невдячна людина, тобто функціонує практично як привативний суфікс. Деякі дослідники (зокрема Віктор Жирмунський у своєму "Введенні...") висловлювали думку, що слов'янське *vorgъ було запозичено з готської. Це гарна і вірна думка. Але не всі з нею згодні.

Для порівняння, і вражою злою кров'ю (19) я переклав як unsēljamma þaúris-blōþa (blōþa тут не множина, а dativus instrumentalis sg.), букв. недоброю турською кров'ю, де *þaúris = д.-ісл. þurs велетень-людожер, ворожий германським богам (а ще раніше, можливо, назва етрусків-турсенів). Бажаючі можуть рецитувати цей рядок з підставою будь-яких своїх улюбленців, наприклад, "гунів": unsēljamma hūniblōþa, або "волохів"-румунів: unsēljamma walhablōþa...

Рима Danapr ~ afar (6, 8) мені теж ріже слух, але що поробиш, коли споконвічних слів на -apr у готській немає. Тому вимовляємо Danapr зі сварабхакті – Danap^ar. Про готську географічну номенклатуру, у т. ч. про назву Дніпра, докладніше писано тут.

З точки зору граматики цікаво використання інфіксованої енклітичної частки -ba- (9) зі значенням коли, якщо (єдиний приклад цього маємо в ГБ, Іо. 11:25). Інфікс -uh- і (13) був трохи популярнішим.

На інші питання, якщо вони виникнуть, відповім у коментах.

Присвячується українцям – спадкоємцям готів по jus soli (а деякі, мабуть, і по jus sanguinis).

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Архив