AfterLemberg

lana_svitankova — 30.05.2011 Знову повторюся – як же я люблю Львів!
Я згадала, як це кайфово – лишити всіх додивлятися десятий сон і гуляти самій. Як по-іншому ти сприймаєш місце і місто, коли вдихаєш його ранок на повні груди, всотуєш очима його фрагменти, коли ти з ним сам на сам. Я не кажу, що це – краще, ніж розділити його з кимось, це просто інакше. У мене є маленька традиція, яка народилася дуже-дуже давно, ще з моєї першої зустрічі зі Львовом, можливо, попсова, але тим не менш – коли я у Львові, я обов’язково маю навідати «Світі кави». Я розумію, що це просто розкручений тренд, що там дорого, що існує купа більш затишних і прекрасних закладів, і тим не менш. Це – моя традиція. І особливо чудово, коли прохолодного ранку на плетених кріслах лежать пледи, і ти загортаєшся в один, грієш руки гарячою філіжанкою, і з цього кокону прекрасним метеликом народжується чудовий день.

Цього приїзду відкрили для себе «На бамбетлі» і стали його відданими поціновувачами – там ми за два дні були тричі, так само, як двічі у «Кабінеті». Це, мабуть, наші улюблені заклади наразі, затишні, з особливою атмосферою, там хочеться лишитися жити, вони просто магічні якісь. Сподобався «Дім легенд», дуже креативний заклад, щоправда, меню у них не надто велике, і от я ніколи не розуміла заборони фотографування. Це ж навпаки реклама – всі порозміщають у своїх затишних бложиках фоточки, і всі захочуть побачити таке диво на власні очі, а якщо кому закортить сперти ідею – приїде, сам все побачить і відтворить. Хоча, ця заборона (як і усюди в нашій країні) нікого не хвилювала і всі радісно гатили спалахами. Ну і просто зачарував сажотрус, який розповідає місцеві байки й легенди, дає потерти ґудзика і загадати бажання.

Були і на “Starе Mistо”. Я очікувала побачити значно, значно більше людей, чи то погода всіх налякала? Але, я так розумію, дощ стає традицією фестивалю, а цього разу вперіщило із градом, що ще більш ускладнило ситуацію, хоча нам пощастило: ми вчасно сховалися під навіс біля віп-ложі, тому пішли з концерту сухими. Власне, проперлася з усіх друзів найбільше я, бо ми дуже доречно приїхали за 15 хвилин до початку виступу Poets of the Fall, які і були чарівним копняком, який нарешті натякнув, що вже давно час до Львова, бо скільки ж можна. Послухали їх і щасливі (щаслива) пішли шукати, де б то його сісти на вечерю. «Домс» помахав нам ручкою, бо футбол, «Староград» був ущент забитий байкерами (і дико дорогий, як на Львів), тому ми пустили коріння в «Кабінеті», наїлися, напилися і задоволені покотилися спатонькати. Які блискавиці освітлювали нам шлях! Я такого ще ніколи не бачила, без грому, без зливи, але так різали небо, що жах.

Взагалі, я страшенно втішена цією поїздкою, бо, по-перше, сама отримала купу яскравих вражень, бо неможливо не надихатися Львовом, по-друге – мої друзі такі ж щасливі, по-третє, я підсадила їх на відправляння листівок, що теж неймовірно тепло і радісно. З вокзалу о 6й одразу поїхала на роботу, і тепер, кілька годин згодом, у мене шафка пахне Львовом, бо там цілий рюкзак кави, листівок, крафтового паперу і шурхотливих спогадів.

ПС. Світлин не буде, бо я їздила без свого любого цифровичка, але з плівковим дідуганом, і якщо з 36 кадрів плівки хоч 5 вийде гарних, це вже буде фантастичний прогрес. Хоча, про це я дізнаюся нескоро.

ППС. Львівські френди, не ображайтеся, що не далася знати і не зустрілася, я цього разу навідувалася до вашого славного міста в якості гіда і організатора, очоливши групу охочих до краси Лемберга, яких не можна було лишати без нагляду :)

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Архив