А все-таки - що таке блог?

bilozerska — 03.08.2010
(По-русски читать тут)
Ці міркування з"явилися як відгомін гучної історії про втручання СБУ у блогосферу.
Реакція блогерів на те, що сталося, колись увійде до підручників з психології. Жоден абстрактний "наступ на свободу слова" чи навіть цілком конкретні переслідування конкретного журналіста чи громадського діяча не викликали б такого масового обурення.

Бо людина обурюється і починає чинити спротив - хай навіть на сторінках свого ЖЖ - коли наступають (або можуть наступити) на хвіст особисто їй.
Всі ми такі. І я теж. Якби не обшук і намагання міліції сфабрикувати проти мене карну справу, можливо, я б не висвітлювала так активно кампанію "Ні поліцейській державі!".

99,9% відсотків блогерів не є ключовими персонами телеканалу, який можуть закрити. Вони не проводять і не публікують сенсаційних журналістських розслідувань, за які і закопати можуть. Не висвітлюють практично всі протестні акції, що відбуваються у столиці. Не ламають комуністичні пам"ятники, і т.д.

А владу лають і бажають її представникам всіляких негараздів практично всі.
"Це ж і до мене завтра можуть прийти з повісткою!" - навіть не думає, а відчуває блогер. І робить гнівний пост.

Але я не про те.

Першим планом реакції було масове обурення. Другим - дискусії, мали чи не мали блогер та СБУшники право робити те, що вони зробили.
І третій план - вчергове виникло нагальне питання з"ясувати, що ж таке блог. Чи це особистий щоденник, де я пишу все, що мені заманеться, чи щось інше, і якщо інше, то що саме?

Викладу і свої міркування.

1. БЛОГ НЕ Є ОСОБИСТИМ ЩОДЕННИКОМ - за винятком тих випадків, коли ведеться у повністю закритому режимі, де записи може дивитися лише власник. Так само, як паперовий щоденник призначений лише для його автора.
Інші люди можуть побачити записи у такому блозі, тільки якщо зламають або вкрадуть пароль - так само, як паперовий щоденник можна вкрасти чи просто знайти і прочитати без дозволу автора.

З невеликою натяжкою особистим щоденником можна вважати і блоги, що ведуться в режимі "тільки для друзів" - коли друзів цих небагато, і всі вони добре знайомі автору.
Аналогія: дівчинка веде паперовий щоденник і дала його прочитати кільком подружкам. Одна з них, теоретично, може переписати, відксерити або перефотографувати записи і потім показувати кому завгодно - але такий аморальний вчинок швидше виняток, ніж норма.

Блоги, які може прочитати будь-хто, особистими щоденниками вважатися не можуть.
Зараз, на всяк випадок, розкладу по поличках, чому "не працює" позиція "Я свій блог ніяк не популяризую, і на нього заходять лише ті, хто мають його адресу, щоб прочитати саме те, що я написав".

По-перше, відкриті пости кожного блогера індексують Гугль та Яндекс. Набрав хтось "Янукович вінок" - і потрапив на пост, де пишуть про вкорочення чийогось там життя.

По-друге, пости блогера потрапляють до френдстрічок його друзів. А френдстрічки читають не тільки їхні власники. Залізе хтось почитати, що пишуть френди цікавої йому людини, або ж "друзі друзів" - і натрапить там на те, що його, може, й не дуже цікавить, зате цікавить спецслужби.

По-третє, блогер може писати переважно про музику, футбол або подорожі, і його читають люди, яких цікавить саме ця тематика. Раптом його щось розлютило, і він написав у подробицях, що з яким політиком треба робити. І френди і просто відвідувачі це прочитали.

По-четверте, яскравий та епатажний пост, написаний в "особистому Інтернет-щоденнику", може перепостити розкручений блогер, форум або ЗМІ. Тоді прочитають тисячі людей, які ще вчора про автора поста нічого не чули. І т.д.


2. ЩО Ж ТАКЕ БЛОГ, або ж - соціальна мережа в Інтернеті?
А дуже просто. Блог є тим, що ти хочеш.

Інтернет - це свобода.
Абсолютної свободи, як і абсолютної незалежності, не буває, і Президент США залежить від купи обставин не менше, ніж ми з вами.
Тому краще сказати, що Інтернет - це наступний, порівняно з тим, що було до його появи, ступінь свободи.
Він дав нам можливість комунікації зі світом без посередництва пошти, телефона, телеграфа чи ЗМІ. А як саме комунікувати - вирішувати нам.

Хочеш - закрий свій блог від усіх, і матимеш особистий щоденник.
Хочеш - зроби собі приватний дискусійний клуб, не платячи за оренду приміщення.
Хочеш - зроби дошку для рекламних оголошень.
Хочеш - збудуй собі віртуальний дерев"яний паркан і разом з друзями і всіма бажаючими завзято прикрашай його матюками. Маєш право на все!

Тільки треба пам"ятати, що права невід"ємні від обов"язків, можливості - від відповідальності.
Якщо зірки встануть так, що біля твого паркану невчасно пройде хтось не той, можеш і по шиї отримати. Аналогічно - якщо впіймаєшся на тому, що обклеюєш фасади навколишніх будинків рекламними стікерами.
А якщо у твоєму клубі почнуть збиратися запальні молоді радикали, туди ж прийдуть і СБУшні "тихарі" і, послухавши, покличуть тебе на бесіду.

Я, наприклад, від початку замислювала свій блог як власне незалежне ЗМІ. І оскільки він де-факто є ЗМІ, я практично не вживаю у ньому конструкцій, неприйнятних для газетно-журнального формату. Слово "мєнти" і ще декілька, щоправда, виявились дуже живучими :)

Якщо твій блог - це особистий щоденник, ніяких можливостей він тобі не дає. Зате й відповідальності ніякої.
Якщо твій блог - у перспективі потужне ЗМІ, ним і тобою цікавиться сила людей, і далеко не кожна цікавість є для тебе приємною та корисною.

Отже, нарешті на практиці здійснився принцип, який нібито діяв за часів СРСР: "От каждого - по способностям, каждому по труду" :)

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив