А ще був у мене друг в дитинстві

ibigdan — 20.07.2017 В кінці 1980-х. В рідному селищі. Такий Сашко. На рік молодший. Головною причиною дружби було сусідство.

А так - жодних причин для. Він - син радянського військового, онук радянського військового (тут я можу помилятися), небіж радянського військовослужбовця з Німеччини. Куди мені.

А може, той його дядь Льоня служив в Афгані. А може, то там, то там. Так чи йнак, цей його дядь Льоня, пригадую, робив прикольні самопали, а коли ми підросли, зробив Сані такий собі міні-арбалет на пругу від коси. Якщо ви уявляєте, що таке "пруг від коси".

І ми обоє гралися. Мені років, там, 10 - 11, йому - відповідно, поменше. Дерев*яні мечі, кришки від каструль у ролі щитів і саморобні луки.

І арбалет. Із пругу від коси.

Таке "тяжке дитинство". Лише тепер я розумію, як нам пощастило.

Я завжди тяжів до стратегічних ігор, тож уявляв іржаву цистерну у їхньому подвір*ї то підводним човном, то космічним крейсером. Саня такої уяви не мав. Хоча, гадаю, мав інші навички. Вже тоді.

Але тоді було пофіг. Я командував: "Заряджай!" - і ми перетворювалися то на трансгалактичний есмінець (у десять років я трашно пишався знанням таких слів), то на вітрильник капітана Блада.

Окрім курей, серйозно заважити нам міг тільки його молодший брат, ще зовсім дрібнота. Сергій. Ох, як же він нас діставав...

Цієї неділі, на 20-річчі випуску зі школи, я підійшов до цієї самої школи. На вході там висять гранітні портрети двох наших випускників, загиблих у боях проти російської агресії.

Того малого Сергія впізнав би навіть без підпису. У нас там - купа гранітних кар*єрів. виробництво пам*ятників та надгробків поставлено на потік давно-давно-давно.

Гарно роблена гранітна "дошка". Загинув під Іловайськом, якщо не помиляюся. Ну, коли "брати" там нашим вдарили в спину. Та кому я розказую.

Власне, колись я й на кладовищі бачив його могилу. Коли ходив до могил своїх рідних. Але на школі тоді нічого ще не було.

Я подумав, що це треба сфотографувати. Я стільки разів фотографував реальні трупи, а не портрети, що мені! І згадав його вічне "Да дайте с вами поиграть, ну вы, старшаки, уроды, ну хоть из арбалета выстрелить..."

І я не зміг сфотографувати.

Олександр Михельсон

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив