​***

pol-in — 31.08.2024 Оці останні дні серпня обожнюю, коли літо вже пішло і не повернеться, і його навіть не шкода, якщо ти не дитина, звісно.
Серпень занадто спекотний, занадто розпечений і трохи схожий на кохання, що рветься: з його задушливими претензіями та перевантаженістю емоціями. Останні дні серпня просякнуті яблучним і персиковим і сливовим запахом наскрізь, як щемко просякнуті всі речі в квартирі запахом людини, що пішла.

Літо теж іде: остаточно, безповоротно. Втім, воно завжди схоже не на фінал, а на початок. Перше сухе листя впало і шарудить, ніби ненажерливі як галченята школьнічкі — упаковками і попкорном у кіно перед першими тактами OST марвеллівського фільму.

Можна починати нові книжки, розпочинати нову роботу, нові життя. З осені знайомі хлопці записуються в армію. На верандах кафе сидять дівчатка, яких прийнято дражнити за кольорове волосся, асексуальний одяг і гіпертрофований у депресію сум. Нещодавно за рафом чи фільтром вони обговорювали туси, модерну експозицію, місії і візії. Нині передають контакти, де взяти турнікети.

За пару зупинок важкий динний аромат пливе над раблезіанськими розвалами базару, запах останніх днів серпня: скрапленого сонця, запах застиглого клею на вишневих деревах, тягучого бурштину.Зовсім скоро та осінь, і та диня і сливи і груші — єдина доставка вмираючого літа додому. І спека зійде, і вересень поверне тонкі смаки, надію і острах в очікуванні фронтових новин від друзів, і шляхетність тютюну і вину.
Я їбу, яке життя стрімке

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Архив