Втрачена республіка

reznichenko_d — 07.01.2014 Минулої зими у Києві бесславно закінчився прекрасний соціальний експеримент - "Гостинна республіка", самопроголошена антисистемна спільнота у захопленому "Гостинному Дворі" на Подолі. Разом з "республікою" остаточно закінчилася моя віра у самоорганізацію громади, і в неполітичний протест.

З самоорганізацією все стало ясно досить швидко. Практика виявила, що без центрального керівництва, без особистої зацікавленності, без зовнішнього фінансування, чисто на ідеалістичному пориві громада здатна успішно щось захопити або розвалити, а натомість побудувати може хіба що намети. Самоорганізації активістів "Гостинної республіки" вистачило на грунтовне прибирання внутрішнього двору (треба відзначити - немала задача, гадючник там був знаменитий), і на сяке-таке обживання кількох приміщень всередині будівлі. Поки було тепло, "республіка" жила, відбувалися культурні заходи, грала музика, люди тусувалися і забудовника на територію не пускали. Коли приморозило, комфорт упав, завзяття вельми зносилося, бажаючих прикладати руки до суспільного господарства знаходилося все менше. Якби не старий УНСОвець Андрій Іванович, який взяв на себе роль завгоспа, в "республіці" навіть туалет навряд би працював. І проблема тут не в українській хаті з краю, - приблизно така ж доля спіткала всі історичні комуни, які намагалося побудувати вжалене вірою у себе людство.

Найгірше - в "республіці" почалися чвари і взаємні підозри, та такі, що багато героїв тієї історії досі один з одним крізь зуби розмовляють. В останній місяць вже складалося враження, що окремі групи активістів ненавидять одна одну більше за спільного ворога. Загалом, це нормальна людська ситуація, знайома кожному, хто колись проживав з малознайомими людьми на спільній жилплощі. Відсутність динаміки вимотує, чекання вимотує, роздратування росте; армія, яка не воює - розкладається.

Зараз на Майдані Ірина Фаріон гризеться з Русланою, "Правий сектор" зі "Свободою", "Громадський сектор" з політиками, втомлені активісти гризуться між собою - все нормально, це життя, такий розвиток можна було передбачити здалеку. Але, як каже Майкл Щур, є одне "але" - "Гостинна республіка", успішно тримаючи зовнішні атаки, була втрачена саме через внутрішні чвари. Дійшло до того, що хлопці зі "Свободи" відбивали захоплене рейдерами приміщення, а замість вдячності отримували шипіння - "ми не просили всяких фашистів нас захищати", "нам тут не потрібні партії, які піаряться на громадському протесті", і т.д. Зрештою, коли забудовник у лютому просто підпалив "Двір", а потім без зусиль виштовхав рештки протестувальників з розгромленого, просмерділого димом та залитого водою приміщення, не лишилося нікого, хто б захотів відбивати його назад. І не залишилося сенсу. Навіть зібравши мітинг протесту, активісти там пересварилися через улюблену заморочку всіх українських протестів - партійні прапори.

Спостерігаючи життя "Гостинного двору", на певному етапі я з сумом усвідомив - потрібен капіталіст. Потрібен капіталіст і політик, який, по-перше, матиме особистий зиск з боротьби, тому профінансує її, і гарантуватиме громаді частку "Гостинного двору" під культурний простір. Потрібен приватний інвестор, який зробить, врешті, у приміщенні ремонт. Потрібен політик, який візьме "Гостинну республіку" під своє крило. І не потрібно слухати істериків, які кричать, ніби хтось "піариться" на громадському русі. З рештою, політичний капітал, як і всякий капітал, може бути краденим, а може бути чесно заробленим. Якщо хтось прагне чесно заробити популярність на благому ділі - хай заробляє, не треба плювати йому в спину.

І загалом - не треба плювати один на одного. Майдан - не "Гостинний двір", а дещо на кілька порядків краще, і непорівнянно масштабніше. Дрібненька "республіка" трималася в центрі Києва більше восьми місяців. Майдан здатен оборонятися, поки Януковича грець не вхопить. Він може бути острівцем свободи і шилом в сраці президента, аж поки ми самі цього хочемо.

Я вибачаюся перед хлопцями з "Правого сектору", з якими склалися такі напружені стосунки. За критичні слова вибачаюся перед Мустафою Наємом та командою демократичних активістів, яких він зібрав навколо себе. Вибачаюся перед всіма, кого випадково образив, і кому встиг наговорити гидкого. Ми з вами по одну сторону барикад, і жодні внутрішні сварки цього факту не змінять.

Закликаю, давайте припинимо істерику: "...Ах, не вийшло все й одразу, ах, ми втомлені герої революції, ми вже більше місяця їмо кашу в центрі Києва, наші сили майже вичерпано, нас зрадили, ми нікому не віримо". Повірте, найцікавіше ще попереду. Не сумнівайтеся - нас ще будуть атакувати, і ці атаки будуть жорсткіше, ніж на початку зими. Влада могла б нас давно знести, та, очевидно, в її команді також зараз нема єдності, вони ні в чому не впевнені. Йде гра нервів, то давайте їх переграємо. Давайте, поки є можливість, сядемо, подумаємо, і щось придумаємо. (Я особисто вже склав план дій для себе, і придумав непоганий план на загал, який скоро опублікую та винесу на ваш суд)

В решті, треба просто частіше собі нагадувати, через що і для чого ми все це почали.

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Архив