Важко

bilozerska — 26.03.2016 Жити без світла і без опалення не так вже й важко, як може здатися. Тим більше, що в декого усе це вже є, тож є надія, що скоро з'явиться і в мене.

Важко інше: усвідомлювати, що на Промці зараз пекло, і бути не там.
Позавчора телефонували Юрі Скребцю, відомому нейрохірургу і начмеду "Мечки". Він усі відпустки проводить на передовій як рядовий госпітальєр з позивним Юзик. Юра сказав: "Тут Сталінград. Щодня 15-17 поранених. Стрілкові бої з відстані 50 метрів. Я бачу їх, вони бачать мене - не даремно приїхав". Це було позавчора. А вчора Юра вже сам потрапив у лікарню - вивозив поранених і біля швидкої впала 120-ка. Сильна контузія. Принаймні, так розповіли тутешні госпітальєри.

Юра Скребець - герой.

А в нас тут поки що дуже спокійно. Три-чотири крайні доби по кілька мін прилітає поночі - і все, все інше дуже рідко. Поранених небагато - переважно "сюрпризи", тяжких, тьху-тьху, немає.

Я думаю, що так зараз всюди, де з тієї чи іншої причини зберігається "сіра зона". У нас "сіра зона" зовсім маленька, але все-таки є.

Наш командир розуміє, що ми всі зараз думаємо про Промку, і каже, що комусь треба бути і тут.

Втішаю себе думкою, що можна заїхати на добу чи дві у "сталінград" - і поїхати звідти 300-м невідомо на скільки, може, назавжди. А війна ж триває. А комусь же і тут треба бути. І до кінця війни десь комусь треба бути. Всі ночі, на всіх холодних позиціях, на всіх спостережних пунктах - комусь треба сидіти. На крихітну нейтралку - комусь треба ходити. Війна на 90% і складається з цього.

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Архив