УСМІШКА ЦЬОГО ЧАСУ

pry4ilok — 16.05.2011 Це вже колись було. Колись я вже входила вночі в сільську вулицю з боку поля. Прокидаються пси, і накочуються запахи: вони й не спали. Запахи ніколи не сплять. Чекали-виглядали мене. Вони просто накочуються, паморочать, мочать, і ти не знаєш, чий він, кому належить - бузку, жасмину, півникам... Ти просто здаєшся йому в полон.

Повний місяць освітлював горбатий шлях. Щось шаруділо в траві обабіч – чи кіт, чи миші. Чи тать. Місяць знав: сеї ночі не дасть тобі спати.

Розсаду помідорів, перцю й капусти я садила раніше за всіх на кутку: П.І милиться на тиждень у Стокгольм, тож у наступні вихідні посадка відпадає, не буду ж я сама нести розсаду, морочитися з поливом-трубами. А там уже стане трохи й запізно: весняний день, як там, рік годує. І хоч мені город – більше розвага й відпочинок, азарт б'є кулачками в спину. Наливала в ямки води, клала росток з голим корінцем, угортала його в кашку зі слини й глини з болота, примовляла, розказувала, що було, що є, що буде. Він кивав прив’ялим листячком. А я потім пояснювала ...намагалася пояснити чоловікові, який, чогось потребуючи, кладе на інших і зациклюється на суто своїй потребі. Ти пестиш цього ростка – він народить тобі помідора. І не одного.

(Щойно зайшов Петрик, дивився-дивився на мене і сказав, що я з моєю теперішньою зачіскою – викапаний Ігор!)

Рудик цього разу не забарився: приплентався покірний і втомлений. Сільські кицьки ходять пузаті. З мишами саме напряг. П.І. пішов у крамницю Рудику по консерви: ми забули взяти проплан. Надворі холодно. У хаті ж натоплено, тепло. Рудик ситий і задоволений. Його кітна подруга – надворі, незадоволена й голодна. Рудику се до лампочки, хоч у стару хату вона вхожа, там Рудик пропускає її до миски з хавчиком першою, прямо джентль-мен. А коли йдеться про вчинок вищого плану – мужик мужиком. ...Кіт дряпає мою футболку і ловить подих. Рудик ніколи не лізе цілуватися, на відміну від самовпевненого Чарлі. Рудик тільки ловить подих і влягається в ногах.

Вчора зранку Рудик роздер собі до крові лапу. Просто кусав її, гриз, і тепер лапа як під бомбьожку попала і вся в крові. П.І. замастив зеленкою, але Рудик злизав зеленку і продовжує лизати рану. Мабуть, там був кліщ. А що коли кіт і мене заразив кліщем?

Уже кілька днів не дає мені спокою така проблема: що правильно і благосно – намастити губи сотні голодним, яких це не врятує, - чи нагодувати одного, зберігши тим самим йому життя? Хто суддя на такий випадок? І чи можлива об’єктивна думка, з якою б усі погодилися?

Подумала: це якби я жила в Гамериці, а поруч сусіди збиткувалися над бідним собакою, мій громадянський обов’язок велів би мені настукати, і я б настукала... За парканом у літній кухні лежить однозуба, відома моєму читачеві, якщо такий є, баба Машка. Колись ми з Наташею, її небогою, чекали електричку, і Наташа мені розказала про свою кривду і про свої комплекси, виною яких була тітка. Тітка дістала не тільки Наташу, перепадало від неї всім, бувало – що й мені: то кабачки посадила не там, то бур’ян не виполола вчасно, тепер вітер несе насіння на бабин город. Та ось у баби стався інсульт, і се ля ві: баба потрапила в повну залежність від своєї челяді. Милий Ваня, слухняний Наташин душка-чоловік, грима на бабу, відривається на повну силу. Наташа розпоряджається жорстко і, на її думку - справедливо: платить Вєрці Сорочисі, якій баба Машка свого часу проходу не давала, бо і сини в неї алкоголіки, і сама вона алкоголічка, і... щоб Вєрка гляділа бабу Машку,годувала, перестеляла постіль. Коли в обійсті порається Ваня, Сорочиха заходить до баби кілька разів на день. Цих вихідних не було ні Вані, ні Наташі. В суботу Сорочиха підопічну не провідувала. В неділю літня кухня вибухнула криком і лайкою, на шворці скоро з’явилася знайома червоно-руда ковдра в мокрих плямах. І – все. Весь день – тихо.

Мабуть, якби я жила в Гамериці, першим ділом пішла б у сільраду. Запитала б, чи давно вони були в баби Машки... Мені б відповіли, що баба Машка – не їхньої парафії, бо працювала вона провідницею у поїздах далекого прямування, тож нехай її провідує залізниця. Залізниця – вона залізна. Вона може з’їздити, поскородити, а не провідати і, тим більше, не привітати... Тоді я пішла б у соціальні служби. І справедливість восторжествувала б. ...Та я не зайшла до баби Машки у вонючу кухню, не сказала Наташі, що знущатися з людини не можна, навіть коли вона тебе тєжко скривдила. Особливо коли вона тебе тєжко скривдила, бо такі випадки карма відстежує дуже ретельно. Так, я знаю, що цим обтяжила її, й так нелегку. І не буде мені виправданням навіть те, що живу не в Гамериці...

«Смотровий» Коля зголосився завезти мене на станцію (П.І. не їхав – не докосив траву, а вечір зачинався гарний...) Правда, Коля принципово везе на станцію «Хмельовик», а не на «Переяславську», куди ближче і куди ходю я. Бо на першу веде соша, а на другу – горбатий путівець. Але нічого. Електричка була напівпорожня (година пізня), а поки чекала – з обох боків платформи перетьохкувалися солов’ї, викликаючи напівблаженну-напівскептичну усмішку...

Джерело: різне

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Архив