трохи особистого оптимізму

... схоже, що найближчим часом я повернусь до нормального життя... не так щоб дуже давно мав пригоду. Дорожньо-транспортну. декілька днів за кермом, обмежений сон й цілком очикуванний результат — заснув за кермом й того. автомобіль не підлягає ремонту... а ось мій ремонт щось затягнувся був, але тепер все наче ок. декілька внепланових операцій які наклалися на заплановану ще минулого року... якийсь жах, декілька місяців як в напівсні. до того-ж остання операція пройшла не досить вдало, ну тобто — якась темна полоса.
Але досвід новий, і тому цікавий. перша знахідка — наркоз. якщо якісь наркомани гроші за це платять — то я не розумію. найбільш лякаючий для мене досвід за останні роки — зрозуміти, що не володієш своєю головою. коли наркоз відпускає, і починаєш розуміти, що хвилину тому був в зміненому стані, а за пару хвилин воно знов мороком бере — бррр. жах.
з іншого боку, коли розвинулося ускладнення і температура пішла сороковник брати — так хороше і затишно було в голові! стан без думок, але з прозорим сприйняттям оточуючого — дивне, та незрозуміле явище. тобто я зрозумів, що постійно перебував в стані внутрішнього діалогу. і коли цей діалог зненацька припинився — виявилося, що це навіть добре.
з позитивного — яскравий спогад. якраз цвіли сакури, відцвітали магнолії, була незвично сонячна погода, я перший день як відважився вийти за межі лікарняної будівлі і в парку за лікарнею знайшов церкву, якусь мультицеркву — у розкладі розписано по яким дням служить католицький священник, по яким протестанський, і сюрприз — православний. так, були там і православні ікони і тут головний сюрприз — німецькі православні ікони, так я дізнався про існування Німецької митрополії Костянтинопольської православної церкви)))

|
</> |