THIS IS SPARTA!!!!!

reznichenko_d — 06.07.2012 4 липня я, нарешті, побачив свою націю, і безсоромно в неї закохався. Вона була прекрасна. Коли до нас здалеку наближалися нескінченні колони міліції, упаковані, як імперські штурмовики, як мурахи, в блискучих чорних шоломах, моя нація кепкувала. Кепкувала, чорт забирай, кепкувала і сміялася. Ми всі розуміли ясніше ясного, що шансів немає. Нам було страшно, весело, нервово і чарівно.

Героїчна особистість, за свідченням філософа Сапронова, повинна бути дуальної - ділитися на героїчний суб'єкт і людський об'єкт. Тобто на того, хто боїться, і того, хто долає страх. Якщо страху немає, то це вже не герой, а втілена стихія, не здатна усвідомити себе. Страх - точка опори, від якої відштовхується людина, яка бажає вийти за межі людського.

Мені важко передати, наскільки це захоплююче відчуття - раптом почути внутрішню тишу, раптом зрозуміти, що голос, який зудить у голові: "...біжи звідси!!!", - несподівано заткнувся, а замість нього звучить переможний крик - "А! НАС! РАТЬ!" Наш загальний голос. Не забуду це відчуття ніколи.

Я знаю, чому деякі україномовні патріоти раптом кинулися засуджувати нас. Вони відчувають, що ми для них небезпечніше за Януковича. Янукович їх ігнорує, а ми - зневажаємо. Ми бачили їх - яскравих, колоритних, в перший вечір біля Українського Дому. З чубами, з вусами, у вишиванках. Ми кричали їм у момент бійки: Сюди! Давайте сюди! Треба ще хоч двадцять чоловік, ми скинемо "беркут"! Вони у відповідь ніяково посміхалися. А коли все закінчилося, стояли групками і співали героїчних козацьких пісень.

Міліція нахабно бреше, коли говорить, що могла б розігнати нас за п'ять хвилин. Парадний вхід в Український Дім - це суцільна скляна стіна, перед якою розташовано кілька потужних колон. Якби вся маса міліції пішла на нас у фронт, з боку сходинок, Український Дім залишився б без вікон - нас би просто втиснули у будівлю, було б бите скло, кров і, можливо, трупи. Якби "беркут" йшов з двох флангів, намагаючись відтіснити нас від входу, все одно було б бите скло, задавлені в кліщах люди, і, можливо, трупи.

Мені здається, зараз влада боїться трупів більше, ніж ми.

"Беркут" навалився з одного боку. Тактично це було правильно. Але на нашому боці стала архітектура Українського Дому - відстань між масивними колонами і будівлею зовсім невелика. Це були наші Фермопіли: у вузькому проході сталося все найважливіше.

Ось ця фотографія стала знаменитою в інтернеті:


Це слава, але я її вважаю несправедливою. Заслуги фотокора тут більше, ніж моєї. Нас, що стояли в тому проході, було багато. Спасибі їм.

Мені особисто більше подобаються ось ці фотографії:


Я, наковтавшись міліцейського газу, вивалився з передніх рядів, моя кохана дружина допомагає мені прийти до тями і сліпого виводить з натовпу.


Ми спимо на сходах Українського Дому. Перша бійка позаду, друга - попереду, ніч тривожна, коротка, але до болю романтична. Вранці, взявшись за руки, ми ходили порожнім Хрещатиком, і нам було добре.

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив