Станіславів

lana_svitankova — 28.02.2010 Дорогою до Татарова у Франику ми побували 50 хвилин і неприємними відкриттями виявилися ліміти на банкоматах і система продажу квитків автовокзалу каса-водій (хоча, згодна, це правильно, але в Хмелі було все геть інакше, себто у нас навіть на проданих квитках не писали місце, квиток купив, сів — твоє щастя. А у Франику навіть заплативши за місце водієві ти не маєш гарантії, що не прийде хтось з квитком з каси і тобі не доведеться або стояти всю дорогу, або чекати наступного автобуса). Але найбільше мене обурив арт-клуб “Гармидер”. Утомлені пошуками банкомату, приперлися ми в надії на добру (Західна Україна ж бо!) каву, на тепле і сухе місце і легкий сніданок. Дістаю я свій ноут, щоб перевірити пошту (що у той момент було нагальним), а тут підходить дівчина і каже: “У нас заборонено користуватися ноутбуками”. Моя щелепа повільно, але упевнено повзе вниз. На запитання “Чому?” офіціантка повідомляє, що вай-фай зона у них на другому поверсі (на хвилиночку, там книгарня Є). Я кажу, що у мене свій інтернет (я з цим, 3Ж модемом була), а вона каже не можна і все. Це що ж за політика така? Замість того, щоб спокійно випити у них кави (яка підозріло смакувала як розчинна з пакетика), поїсти смачно і заплатити їм за то грошей, я маю збирати манатки і чухати в Є!? Блін, от вона, відсутність конкуренції, в Києві такий заклад би не вижив. І я вперше їла млинці з лососем і з солоним сиром (той, що “творог”, а не “сыр“, очікуючи на друге, а не на перше). Фе. Тому в автобус ми сіли з зіпсутим настроєм.

Але дорогою додому враження від міста врятував наш добрий друг і заклад “Мануфактура”. Фантастичний, просто фантастичний. Приємний персонал, дуже милий інтер'єр, чудова музика, оригінальне меню, куточок-крамничка хендмейдових абищиць і смачнющі недорогі страви мене підкорили. Так би там і сиділа весь день. Найбільше мене вразили іх фірмові гофри (вафлі з поливками) і літрові чайники чаю. Ну і головне — персонал. До них справді приходиш, як додому. Якби не ці хлопці і дівчата, атмосфера була б геть іншою. Я страшенно втішена.

Інтер"єр






Меню


І, нарешті, гофри, з шоколадом і горішками


З шоколадом і морозивом



Мабуть завдяки “Мануфактурі” сірий і сльотавий день із калюжами і мрякою не здався таким неприємним. З цікавого на “стометрівці” (бачу, така назва центральної вулиці не лише у Хмелі) залишки щорічного фестивалю ковалів. Але, вибачте мені, френди, я так і не зрозуміла, чим вам Франик до вподоби більше за Львів. Хоча, я цілком припускаю, що просто ще не розсмакувала це місто.

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Архив