Ще про частку –ся
tin_tina — 05.03.2010Тобто про вічну проблему, як
її писати: перед дієсловом чи після. Я певна, що фахові філологи не
раз проводили відповідні дискусії і не раз такі питання пояснювали.
Зараз ми цю частку поміщаємо після дієслова, що не заважає нам
вітатися виразом: “Як ся маєш?”, посилаючись на авторитет
Котляревського. Але в різних слов’янських мовах прийнято
по-різному, а в українських діалектах – теж. Сотню з гаком років
тому “ся” перед дієсловом нікому б не різала вуха.
І от вам приклад з повісті Михайла Старицького
“Безбатченко”. Автор, як-не-як, коваль багатьох вдалих слів,
наприклад, “мрія”, на українській мові знався. Місце дії – Поділля
(“Села на Поділлі здебільша туляться по низах глибоких яруг, край
нагірних потоків...”), тобто тільки на вплив польської мови списати
явище не можемо. Зрештою, всі герої, окрім, хіба що,
волоцюги-Охріма, говорять гарною й чистою мовою (А цей Охрім
висловлюється в стилі ще одного героя Старицького, Голохвастова:
“Прийміть, мадама! Бо що паровик розпалений, що я – то єдно! Одно
слово – окроп!”)
Щоб
привести всі приклади потрібного нам вживання частки –ся у мові
персонажів, потрібно б було переписати більшу частину повісті. Тому
повірте мені на слово, мені – і ще тим уривкам, які я не
полінуюся-таки привести. (за 7 томом творів М.Старицького у 8
томах, Київ, 1965 р.)
“Я б, за
похваленням вашим, давно привів на поклон добродійці свою
господиню, так ся бою” (ст.574)
“- Ось що, золотий мій
пане, - похопилась Докія, кинувши приміряти вишитий пишно рукав, -
коли б можна було у нашого дідича хоч на три роки взять тоту землю,
тоді би ся добре стало” (ст. 580)
“Пішла б ти сама до пана у
двір та розпитала б ся (...)
Докія зблідла на полотно.
(...) Я тамки ні з ким не знайома ... ні з ким ся
не знаю”. (ст. 581)
“Гей, любко!
– гукнув Антін весело, поклавши люльку на комин. – Чого ти ся
ховаєш у ванькирі? Тарабань сюди і Ориську” (ст.
582)
“Що ж, мені
пан ще загадає, може, ся перед нею вклонити та з свого рота вирвати
шмат і їй всунути в губу?” (ст. 583)
“-Гай, гай! –
почулося від жоноти. – А я була ся взяла до жартів з
начальством” (ст. 585)
“Сусіди
навіть приміром ся скаржать, а вона, гля – в сердобольні нені
пошилась!” (ст.585)
“-Воля була пана
добродія брать таку: я ся не чіпляла на шию!...- додала ображена
вельми Докія” (ст. 587)
“(...)така то гадюка, що най раз ся
прокине, то й почне уже шипіть і труїти”. (ст.
594)
“(...) а за голодом ся покваплять у слід і
хвороби, і лиходійства, і всілякі напасті...” (ст.
605)
“Покритка
Антонові ся дасть узнаки... бодай не казати” (ст.
609)
“Проше пана,
не турбуйтеся, і без москалів ся обійде, - відрізала, підморгнувши,
білявка Ярина” (ст. 611)
“Багатирі
хтять на карки нам сісти, а нам би ся у них
покрепачити?” (ст.617)
“Сказився!
Дурману ся обжер! – кинула йому вслід стара”. (ст.
621)
“(...)тут чоловічок
єсть, і копійка у його ся водить” (ст. 631)
“Докія ся
настрашить і заніщо вже не піде до пана” (ст.633)
“-Чого ти, дурненька,
так ся налякала?” (ст. 637)
Думаю, прикладів досить. Відмічу ще, що це так
тільки у мові персонажів, у авторській мові –ся –сь пишеться після
дієслова.
UPD -
давайте я уточню щодо дискусії. В ній я і мшф gryzh виступили
на захист певного фразеологічного виразу, який наш опонент вважав
диверсією і накиданням українській мові галицьких норм. Це був
вираз "як ся маєш", а вживав його навіть такий зловмисний
галичанин, як Котляревський: "Ой, як ся маєш, пане-свату". Моїм
власним інтересом в усій справі було якось проілюструвати тезу: те,
що називають "галицьким", цілком собі побутувало і на
Поділлі, а то й ще східніше. Звичайно, міняти сучасні
граматичні норми ніхто з нас не закликав.