Родившимся в девяностые посвящается...

— 09.09.2010

Отличная публикация знакомой девочки из Львова Ульяны вряд ли оставит равнодушной любого читателя. Выстраданные, искренние слова львовской студентки об Украине, о нас, ее жителях, о себе берут за душу...

Привожу публикацию полностью на чудесном украинском языке (да простят меня русскоговорящие жители Li.ru)В 

Born in 89

Я живуВ  в маленькому європейськомуВ  місті. Хоча… Я не можу сказати, що є стовідсотковою європейкою. В меніВ  поєдналисяВ  гармонійноВ  і дикаВ  Азія, іВ  глобалізована Європа.

Так багато моїх товаришів заразВ  говорять про виїзд з країни, про нелегальну чи легальну міграцію. Будь-куди, лиш би не залишатися тут. Не залишатисяВ  середВ  брудних вулицьВ  і поганих доріг, невихованихВ  службовцівВ  і невиправданоїВ  корупції, високих цінВ  і політичноїВ  нестабільності. Я теж іноді думаю про цеВ  і воно мене бентежить. ПишуВ  в часі своєї університетськоїВ  передостанньої сесії. ПозадуВ  залишилисяВ  чотириВ  роки навчання, чотири роки, за які я так мало пізнала потрібного і практичного для своєї професії, але так багатоВ  про виживанняВ  вВ  Україні загалом. Коли за перший екзамен отримала вбивчу для моєї впевненості трійку,В  я не знала, що через два рокиВ  зрозумію, що причиною тому було не моє незнання, а простаВ  дань корупції, бажання викладача вказати мені моє місце іВ  встановитиВ  чудові фінансовіВ  відносини на подальші сесії. Та я й далі не розуміла натяків, залишаласьВ  смішною і чесною.

Мені двадцять один. Я вчилася в дитсадку, трьох школах і одномуВ  університеті. Я пишуВ  оповідання. Люблю солодке і слухатиВ  сімейні історії. ЛюблюВ  повертатисяВ  назад і згадувати. В ці кілька речень можна вкласти всю мене. Бракує ще одного. Я не хочуВ  мігрувати.

ДобреВ  пам’ятаю дев’яності. Це було перше десятиліття мого життя. На щастя, довгі нічні чергиВ  за хлібом, цукромВ  та молокомВ  пройшлиВ  повз мене, бо в ті часиВ  я щеВ  брязкалаВ  пострадянськимиВ  смішними іграшкамиВ  і крутила чарівну дзиґуВ  з санами і ялинками всередині, гогойкалаВ  наВ  дерев’яному старенькомуВ  коні, якогоВ  тато, коли ми бували в бабці, знімав із запорошеногоВ  горища (тамВ  ще жилаВ  прабабця - дрібними частками середВ  своїхВ  пальтВ  та сукенок, прадідВ  у своєму різьбленому ціпкуВ В  та інші вмерлі члениВ  нашої родиниВ  в розмаїттіВ  речей – ступок, кошиків, глечиків, лахміть і книжок). СерединаВ  дев’яностихВ  і яВ  йду до першого класу. Маю гарненькеВ  вишневе платтячко іВ  чуднуВ  сумку із зайчиком, страшна коричнева шкільна форма теж пройшла повз мене. В тойВ  час ми збирали фантикиВ  від жуйокВ  іВ  налягали на йогурти, чи іншіВ  закордонніВ  чудо-харчі, які посипалися на нас як із рогу достатку після років дефіциту. ЗакінчуюВ  школуВ  вже у зовсім інші часи. ОстаннійВ  рікВ  навчання, а я революціонерка. Прогулюю урокиВ  поряд університету, деВ  всю осінь, що передувалаВ  нашому мирному повстанню, було розкладенеВ  наметове містечко. А тодіВ  рушаю в холоднийВ  сніговийВ  КиївВ  і усвідомлюю, що мій народ не німийВ  і що…. І що я не хочу мігрувати.

І от. Нині вжеВ  католицьке РіздвоВ  2009 року. До нашого жВ  греко-католицькогоВ  залишилосяВ  щеВ  неповних два тижні. І я настільки щаслива, що цього не вкладеш в слова. Сиджу інодіВ  в каварніВ  іВ  дивлюсяВ  на передсвяткову метушню, наВ  ярмарокВ  іВ  казкові вітриниВ  іВ  думаю лише проВ  те якВ  зберемося на Різдво колядувати, як будемо їстиВ  кутюВ  і вареникиВ  з капустою, як спечуВ  різдвяне печиво, якВ  гарно вВ  наших Карпатах, колиВ  вони стрясаютьсяВ  від звуків трембітиВ  і стародавньої монотонної коляди. І не минатимуть колядники ні одної хати, ні одної родини, і столи ламатимуться від наїдків, івЂ¦ Я не хочу мігрувати, бо як можнаВ  дозволити собі втекти від абсолютногоВ  щастя.В  І за святвечірнійВ  стіл з нами сядуть сотні наших предків, які жилиВ  підВ  пануваннямВ  князівстваВ  ЛитовськогоВ  іВ  імперії Австро-Угорської, Польщі і СРСР, які жилиВ  заВ  часівВ  Русі, залежної і незалежної, які жили!В  Ми були, є і будемо загадковимиВ  слов’янами. МиВ  були, є іВ  будемоВ  українцями-русинами, які живуть на перехрестіВ  світових культур, на розламіВ  католицизмуВ  і православ’я.

БільшістьВ  з нас і далі маєВ  середню зарплату в двісті американських доларів, одягаєтьсяВ  в дешевий китайськийВ  чи турецький одяг, якийВ  пакамиВ  чи великимиВ  картатими сумками розвозятьВ  поВ  всіх усюдахВ  з Одеси чи Хмельницька, надаєВ  перевагу хімічним сурогатам, а неВ  традиційнійВ  їжі. Але при низькій зарплатіВ  якось вдаєтьсяВ  навіть мати машину іВ  хату, вВ  дешевомуВ  одязі виглядатиВ  гарно, аВ  споживаючиВ  фаст-фудВ  не забуватиВ  проВ  культВ  сімейного їдження. Ця країна добраВ  тим, що ти ніколи не знаєшВ  чого сподіватися надалі, в тому є свій чар, повірте. Для чого стрибатиВ  з парашутом, чи пірнати до акул, якщо ти можешВ  просто жити тут і матиВ  ті жВ  чарівніВ  відчуття. Я вЂ“ любителькаВ  пригод, а це означає, що мені не треба нікуди мігрувати, бо я народилася дляВ  цієїВ  країни.

НашВ  українськийВ  світ не досконалий. Він такий мінливий, він такий піддатливийВ  як тісто залишене підкисатиВ  у дерев’яних ночвах. Ми – такіВ  щасливі і такі нещасні. Ми – це ми. Любимо нарікати, хочемоВ  тоВ  до ЄС, то до Росії. Ми – цеВ  те тісто, лише готуємося стати хлібом. Наша історіяВ  довга і бурхлива, ми повільно розвиваємося, повільно ростемо, повільноВ  формуємоВ  свою хлібину, може тому, що будемо жити ще довго, аж до цілковитогоВ  спіканняВ  вВ  смачнийВ  і пухкий хліб з твердою скоринкою.

В 

Оставить комментарий

Популярные посты:

macer

Как выбрать акустический рояль?

zamok-v-lesu

С Первым Апреля, драгоценные!

ortheos

Ловушка современных идей.

reedcat1965

Закон подлости

id77

Красивая еда-2

life_puzzle

Из записок " понаехавшей"

foto_history

Москва, которой больше нет

colonelcassad

Израильские ЗРК против иранских ракет

booky_moussy

Холодный день

• Архив