
#Радомысль


З'їздили з

Найбільше в цій поїздці дратували автомобілі ХХІ сторіччя у дворі замку, та високотехнічні гаджети в руках блогерів. Я ж ніколи раніше не брав участі в костюмованих вечірках, а тут потрапив, і якось щиро провалився у час, коли не носили джинсів та кросівок, їздили кіньми, а джентльмени знали, з якої сторони від дами годиться йти, супроводжуючи її на прогулянці.
Шкода, що в історії України не було періоду, візитною карткою якого став крикет на галявинці. Мила колоніальна Англія! Десь там, на інших кінцях планети, британська піхота у червоних мундирах підкорює і знищує екзотичні племена, а тут, у нас, - мереживні парасольки, хороші манери та файв-о-клок. Я весь день намагався згадати, як українською буде слово "чопорність", і не згадав.
Мабуть, вперше з інституту вдягнув туфлі, і нелюдськи натер ними ноги. Вдягнув чепурну камізельку, але мене все-одно назвали гопніком, хоч і старовинним. Це, очевидно, через кептарик. Чорний казанок більше б личив до кінця ХІХ сторіччя, але де ж його так просто знайдеш у Києві.

З розваг мені найбільше сподобалася стрільба з луку. Досі відчуваю в пальцях правої руки оніміння, хоча вже п'ять днів пройшло. І синець на біцепсі лівої - красивий, великий, приємного фіолетового кольору - мітка новачка. Виявляється, якщо тримати лук на прямій, тятива, скорочуючись, нелюдськи лупить по опорній руці.

Ще була стрільба з пістоля, "городкі", крикет, бандмінтон, малювання портретів на пленері, екскурсія в музей ікон та на старовинне паперове виробництво, квест (який я благополучно проспав на галявинці, і в якому, поки я спав, моя дружина виграла смартфон Highscreen Omega Q) та інші активні розваги. Були виступи ілюзионіста, фаєр-шоу, автентичні танці та щедрий стіл. От без жартів - низько дякую Ігорю Бігдану (


Радомисль - прегарне місце, аби організувати там якийсь корпоратив чи весілля. Не далеко від столиці, в Радомишлі (Житомирська область).

"Highscreen" Мавка вже освоїла, і Мілка з Радушкою теж, тому менше смикають мене, намагаючись відігнати від компа, аби пограти в якусь іграшку. За це організаторам дякую окремим рядком.

Горілку VALENKI, що своєю назвою створювала кумедний дисонанс на фоні англійської естетики, я того дня ледве спробував, зате позавчора з другом, святкуючи його повернення з Мінську, з'їли призову пляшку в два обличчя, під холодну свіжу диньку. Ок, можна пити, на ранок не вмирав. Згідно домовленості, маю поставити в пост її фотографію - з чистою совістю ставлю.

І останній штрих офіційної вдячності:
Організатори: "Живий Журнал Україна", творча група "ЮКОН", студія старовинного танцю "Евенталь".
Партнери: клуб "Revolver Club", стрілецький магазин "Арбалет", музикальний магазин "Depot Music", приватна костюмерна "Джойссанс".
Спонсори:



Радий був розвіртуалитися, побачити блогерів і особливо блогерш. Вважаю, костюми ХІХ сторіччя - вельми сексуальна штука, хоч ніг і не видно. Радий був потеревенити з шановним панством за міцним дерев'янним столом, під добру закуску. Сподіваюсь, то не в останнє.
Звіт завершено. Дякен за прослухен.
|
</> |