про стерв та чоловічу логіку.

madtears — 23.08.2010 мм, шановні представники протилежної статі, я одразу прошу у вас вибачення за всі некоректні вислови, проте саме так я вважаю, і нічого з цим не вдієш.
почну просто і льогко: маніпулювати чоловіками простіше, аніж скласти кубік-рубік.
пасіба, паєхалі дальше, сваю фразу я обгрунтую.
почну з далека. ібо накіпєло, каг ета биваєт.
вже ось 4 роки моїм найближчим і найкращим другом є хлопець. я його безмежно люблю, і спасибі йому за те, що він мене досі терпить :) усі 4 роки я чую його голос у телефонній слухавці... ЩОДНЯ, РАЗІВ 20 в день, іноді 18-19. ось уже 4 роки. з дня на день. так, ми розповідаємо один одному майже про кожен крок, про кожну дію, обговорюємо усе на світі, говоримо про самих себе і "а сєкундах с висака", про все. абсолютно. він знає про мене все. як і я про нього. і за це я щодня все сильніше його люблю. ах так..і живемо ми в різних містах, періодично приїжджаючи один до одного.жодного разу не виникало питання, хто кому має перший дзвонити, чому, як і т.д. усе це речі зрозумілі і речі чуттєві - як хочемо, як відчуваємо, так і робимо. без особливих труднощів на "виїбонів". спасибі йому за це ще раз.
і от живеш ти собі отак, у друга за пазухою, у відчутті щоденному, що ти комусь точно треба, тебе люблять, цінують і переймаються, і думаєш: чоловіки бувають прекрасними!
аж ось... нє тут та било.
найчастіше від своїх подрруг я чула фрази на кшталт : "він мені вже третій день не дзвонить! ір, що робити!? як це розуміти!? я ж точно знаю, він не зайнятий..."
іра знизувала плечима, не наважуючись сказати "нахєр тобі такий нужен блядь!", відповідала: " та я впевнена, що все буде добре..", сама собі не вірячи. тоді у мене були 2-ох річні стосунки з людиною, яка була за 1200 км, і найкращий друг за 600 км. і іра жодного дня не відчувала себе самотньою, адже обоє дзвонили мені щодня і регулярно. це вже потім виявилось, що "суть расстояния такова - что верность без тела мертва", но щас ні аб етам.
зрештою, стосунки закінчились спустя 2 года, а найкращий друг досі поруч. і я продовжувала чути оце : " він не дзвонить", "він хз де і коли буде, і з ким і нащо...", зрештою я змінила логіку і почала казати дівахам їх кидати, навіть допомагаючи у цьому, завдяки чому і втратила половину падруг, хех. і не шкодую насправді. тепер.
потім іра сама вляпувалась у разнає дірьмо, і зрештою паклялась сібє: нікакіх атнашеній їй-богу до 30-ти! паклялась і "усралась", прастітє.
смєшно то, шо я стала начебто однією з них, вєчно ждущіх званка і непанімающих, каг можна не знаходити 5 хвилин на телефонний дзвінок коханій людині, коли за 600 км мені досі дзвонять по 20 разів щодня, навіть стоячи внизу метро, чекаючи вагона, з фразою " ііііііііііііііііііііііір, мені жаркоооооооооооо". І ЦЕ БЛЯ КРУТО!!! так і далжно бить... і любімий должен бить в першу чергу..ДРУГОМ!
тіпєрь а главнам із етава всіво...
любі мої чоловіки, поясніть мені..., вас треба лише посилати, ізображаючи "нєдаступнасть", і тоді ви тіпа клюнете!? як режисер, про оцих "стерв" можу сказати одне - занадто дешева акторська гра. і мені шкода, якщо ви на таке ведетесь."какой же нада бить умной, чтоби казацца глупай каждий дєнь!" і все ж факт! називаючи таких, як я, "хорошими", женитесь ви зі...СТЕРВАМИ!
ізлажу ніже слова своєї падруги, ібо з кожним словом я солідрна, а переповідати глупа, ітак:
"Не буває абсолютно стревознх жінок. Не буває в природі. Бувають, умовно, байдужі до тебе жінки, трохи небайдужі і зовсім небайдужі. Так от. Байдужі - не більше і не менше - то і є ті, яких в вважаєте стрервозними. Вони вимахуються, бавляться і виробляють все, що захочуть, бо їм ВСЕДНО. їм пофіг - будете ви у їхньому житті, чи підете прямо зараз. втрачати НІЧОГО - тому можна робити все, що прийде в голову. а тут ще й з хлопцем своїм посварилась чи розійшлась - оп! - можна відігратись.
Не дуже байдужі - це ті, які вимахуються вже не зовсім у своє задоволення. бо їм все ж не байдуже, підете ви, чи залишитесь. і якщо двоє в міру "наситяться" цим періодом вийо і перейдуть на інший рівень спілкування (людський:) ), то все буде гуд. як то кажуть, і вівці цілі, і вовки ситі. Звідси і жіноча мудрість (не знаю, на жаль, хто сказав): Чт бы быть счастливой с мущиной, надо лишь немного любить его".
Нарешті, зовсім небайдужі. Це якраз ті жінки, які прагнуть ДЛЯ ВАС і для себе отго, що ти, Юра, назвав "для душі". Від "стервозних вони відрізняються ТІЛЬКИ людським і небайдужим ставленням і небажанням показувати з себе нєпакорую лань. Це бажання, точніше, ліквідує протидія отої небайдужості. Звичайно, всі небайдужі люди (і чоловіки, тобто)) не можуть наразі собі дозволити, виявивши свої почуття повню мірою. Тому вони дружно ті громіздкі почуття - щоразу - намагаються страшенними стараннями і стражданнями запхати і манюсіньку коробочку пристойностей і првл для справжніх стєрв і мачьо. Це виглядає приблизно так: ковдру складають в шухляду, або ж ногу намагаються взути у менеше на чотири розміри взуття.
І, по-моєму, ті, хто вже стер на цій невдячній справі і руки, і ноги, вже не втрачає розум від стревозних жінок і фатальних мачо-чоловіків. (зрозуміло, що вище наведену типологію можна застосувати і щодо другої половини людства).
І починає цінувати в людях те, що і треба насправді цінувати - доброту, вихованість, надійність, оригінальність...ну, хто що. Іншими словами - просто ДОРОСЛІШАЮТЬ.
Тому, панове, як сказав Іздрик, вилазьте із дитячих трусиків!" (с) В.Г.

ітак, панове, падвьодім ітогі... ви глупи! виявляється, вами можна маніпулювати проще прастого! а каг же мужская гордасть? ілі ана міф?..) шо..впалнє вазможна))
чому все не може бути ПРОСТО, любі кохані наші чоловіки!?
чому не можна не думати про оце дибільне " неееееее, ніззя званіть кожен день, хай скучаєєєєєєєєєєєєєєєєє блядь", "якшо я буду званіть каждий дєнь, ми набриднемо один одному" і астальнайа хуйня.
чому!? чому не можна віддатись почуттям і просто робити те, що хочеш? носити на руках, робити сюрпризи щодня, дзвонити по 1234567 разів в день, для того, щоб просто сказати "привіт. я сумую."
ні, ви ж не цінуєте таких жінок. ви цінуєте стерв. поки не втратете отих "хороших". а втратити нас дуууууже просто, потрібно запамятати лише одне: ми говоримо "прощавай" один раз і...назавжди, ми не повертаємось. ваше "поверну, коли захочу" не діє.
за 4 роки я полюбила свого друга ще сильніше завдяки 20-ти дзвінкам в день.
моя мама вже 30 років любить тата сильніше з дня на день, хоча вже 30 років бачить і чує його ЩОДНЯ.
бо для мене кохання саме таке: поруч завжди, у всьому, будь-як і буде де.
для вас же відіма, ета ігра, де кожен має знати, коли слід дзвонити, а коли треба подумати і змовчати.
мовчіть, дарагіє мужчіни. ібо з кожним днем ми будемо віддалятись усе більше до тих падобним вам, які вже "вилізли з дєццких трусіків".ібо навчіться цінувати, дивувати, любити, а не пиздіти, пиздіти, пиздіти. ми не чуємо слів. не вищі за інтелектом. ми хочемо бачити вчинки.
се ля ві.

п.с. колись я зроблю когось найщасливішим на цій грьобаній планеті, я колись таке сказала, я слова сдєржу, но там єсть паправка, спустя годи жизнєннава опита: якщо і він буде робити мене найщасливішою. ібо "патєть" за дваіх, прастітє, ні маїх хрупкіх женскіх плєчєй дело. єслі есть іщо "мужчіни". єслі ета ні міф. шо впалнє вазможна))

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Архив