про презентацію нового роману Забужко (увага! НЕ про роман і НЕ про Забужко)
silverandglass — 26.12.2009 Взагалі, влаштовуючись в арт-менеджером "Є", я очікувала чомусь мати справу з людьми просвітленими і такими, знаєте, трохи не від світу цього - тому, що "Є" - це в першу чергу поки що все ж не культурно-мистецький центр, а мережа книгарень. А до книжок, за моїми уявленнями, мусять мати до діла тепер тільки от такі світлі люди. Вперше впевненість моя щодо непрактичної просвітленості клієнтів та відвідувачів "Є" похитнулася, коли я почула краєм вуха від директора магазину, на яку суму щомісяця крадуть з магазину книжок. Повірте, ця сума неспівмірна з тим, скільки наприклад за місяць може заробляти працівник арт-відділу, я вже мовчу про продавців-консультантів чи касирів власне книгарень. До того я, мабуть, думала, що книжки не крадуть. Тобто - люди, яким потрібні книжки, не крадуть, а люди, котрі крадуть - крадуть не книжки.Сьогодні цей мій конфлікт з реальністю поглибився: в книгарні була презентація "Музею покинутих секретів" Забужко. За моїми уявленнями, прийти туди мусіли люди всуціль інтелігентні, виховані, освічені, й відповідно делікатні й не позбавлені якогось мінімального здорового ґлузду. Може я наївна, але на мою скромну думку саме так має виглядати читач Забужко.
Так от, люди, котрі прийшли на презентацію "Музею...", виявилися не зовсім такими, чи краще сказати - виявилися такими не всі. Можна було закрити очі на штовханину, яка неминуча в натовпі, але мені важко було зрозуміти, чому одних і тих самих людей треба було просити по кілька, кілька, кілька разів не затуляти камеру трансляції в інші зали, не стояти в проході (єдиному, через котрий наостанок мала шанси зайти Забужко), не забирати зі сцени крісла (приготовані для модератора і Забужко, на яку вони власне пришли подивитися (!)), не придавлювати до стін якихось беззахисних бабусь; чому якась жіночка перегороджувала мені дорогу до пульту і мікрофонів і казала - от покажіть мені, куди я маю сісти, так ніби це я винна в тому, що вона прийшла запізно і зал заповнений; чому табуреточки, які я виносила з кабінету для особливо стареньких і кволих з вигляду відвідувачів, мало не з-під цих старих людей намагалися вихопити якісь здорові лошаді, чому журналісти, які спізнилися на презентацію, вимагали в мене посадити їх в залі, куди не можна було зайти, на перші ряди, ніби журналісти це якісь привілейовані особи... Кілька тижнів тому на презентації дитячих книжечок а-ба-ба-га-ла-ма-ги я голосно розсміялася в обличчя якомусь журналісту з каналу чи то культура, чи то перший національний, котрий сказав мені "дєвушка, сдєлайтє мнє кофє". Сьогодні я просто посміхалася всім, хто вибивався з моєї прекрасної картини світоуявлення, і йшла собі далі по своїх справах, бо справ було багато. Тепер я знаю - моє персональне пекло виглядає десь приблизно як презентація Забужко в книгарні Є, на якій я серед неймовірної кількости некерованих людей одна мушу прослідкувати за тим, щоби все працювало. Сьогодні працювало все, але враження я запам'ятала надовго
Так, щоби ви докладно зрозуміли моє враження від настрОю загальної кількости відвідувачів - коли для запитань із залу був знадобився радіомікрофон, я носила його сама від людини до людини (в ході чого пошкодувала, що не вбрала міні і якісь курвські високі чоботи на підборах, щоби виглядати більш відповідно до ситуації). Знаєте, чого носила? Бо я мала сумніви, чи повернеться мікрофон до мене неушкодженим, якщо я його просто відпущу в зал з побажанням передавати одне одному всіх, хто хоче поставити запитання.
Якщо ви читали це все і думали, коли ж я напишу про Забужко чи про роман - то я не напишу. Ніякі неофіційні подробиці чи спостереження не цікавлять мене так сильно, як питання - на яку ж суму винесли з книгарні попри касу книжок сьогодні, коли натовп створив таку сприятливу до цього атмосферу?
Хіба що може от, зі спостережень - скляночку, з якого пила Сама Забужко, хтось потяг одразу після презентації, під час автограф-сесії. Але це нічого, скляночок у нас багато, та й лишиться пам'ять для нащадків ;)