Пригоди

fon_dereh — 25.10.2010 Помітив, шо усілякі пригоди які зі мною відбуваються успішно забуваються, тому вирішив зберегти їх у цьому журналі, всетаки це ж щоденник.
Під котом буде багато літер, які описуватимуть гірські пригоди 23-24 жовтня цьогоріч. Там ше невеличке відео - хто не читатиме можете глянути

.

 

Через Франківськ і Надвірну приїхав у село Бистриця. В останній маршрутці їхали селяни-гуцули. П'ятеро з них везли свиню. З ними була жінка з пропитим обличчям. Жінка, що цікаво, розмовляла російською — сибіорячка.

Водій кричав щоб запихали свині у целофанові торби, а люди кричали шо вони там подусяться.

Приїхав у Бистрицю в 11 годині — з собою 100 літровий наплічник набитий усіляким непотребом — як от старий дротовий телефон, різні сантехнічні труби, великий плетений з лози кошик, кілька кілограмів шнурків, гумових пасків та багато всякого іншого. Це — бо я збирався знімати стопмо відео про то як різні істоти зроблені з лісових матеріалів вилазять на вершину гори шоб позвонити по телефону.

Ну і мав ше речі для життя — це їжа, спальник, довгий ніж-тесак і капелюх.

Через село йшов хвилин сорок — довге зараза. По дорозі розмовляв з кількома людьми.

Людина — жінка — спитала чи я не на плоску. Я сказав що на Довбушанку. Поблагословила.

У мене було простуджене вухо, тому я йшов у дурноватій рожевій трикотажній шапці-вушанці, тому вони звертали на мене увагу.

Люди — чоловіки. Хлопці швидше, але мабуть вже одружені - ремонтували мотоцикл. Коли підходив, почали сміятися, жартували з мене - казали що в горах зимно й вовки мене заїдять. Я витягнув до половини з ножен ножа, і сказав, що двох-трьох вовків зможу ще зарізати. Хлопці перестали сміятися і я пішов геть.

Йшов-йшов — вирізав собі палицю. Проходив повз потік у низу. Думав, що добре б знати як той потік називається, тоді легше б зорієнтувати карту. Тоді придумав новий вид карт — до карти додається скринька з багатьма пляшечками води. Коли підходиш до якогось потоку, дивишся на карті ще це може бути за потік. Тоді відшуковуєш серед пляшечок ту, на якій вказана назва цього потоку і куштуєш воду. Після цього куштуєш воду з потоку — якщо смак співпадає, значить це той потік, що ти думав. Якщо ні, шукаєш іншу пляшечку і куштуєш воду з неї поки смак не співпаде. Тоді можна поповнити запас води у цій пляшечці з цього ж потоку оновивши водосмакові картографічні запаси.

Йшов у трипалих рукавицях.

Коли піднявся на підніжжя Ведмежика — заморосив дощ. Потоків не було, води не було. Хотів пити.

Піднявся вище — напустився туман. Дощ перейшов у сніг. Їв сніг і замерзлі яфини з-під снігу. Руки зробилися червоними а потім чорними. Вище була ще й брусниця.

Дощовик не вдягав, і дуже скоро куртка промокла. Наліз ше сильніший туман — на вершині Добушанки не видно було на десять метрів перед собою.

Почав спускатися з гори, щоб дійти до колиби — вирішив ночувати в колибі бо був весь мокрий. Але шось зарано почав спускатися. Ліз через жереп а потім спускався по горганських каміннях. Було дуже слизько, я став на якусьт каменюку притрушену снігом і шелепнувся вниз разом з ще кількома брилами. Забив собі праву ногу. Далі уже скидав вниз рюкзак і спускався за ним. Добрався до зарослів жерепу а потім ще якоїсь лози — там падати було беззпечніше дерева затримували. Але пробиратися тяжче. Чув шум потоку і йшов на нього — було вже темно. Через туман потемніло набагато раніше.

Дойшов до потоку — напився води — дуже смачна і дуже зимна. Потік тече через ялівець. Вода має смак талого снігу і ялівцевого коріння. Хвоєю (смерековою) від неї не чути — тоді як в інших потоках, які течуть нижче чути запах смерекової живиці.

Відгородив камінням рівну ділянку для вогню. Наламав і позрізав сухі гілки з нижніх ярусів ялин. Звалив ще два сухих деревця. Це й було все сухе дерево на цьому місці — усе що лежало на землі гнили й протрухле. Розпалив вогонь.

Ночував на крутому схилі, над потоком. Зрубав ножем тонке дерево і привязав до двох ялин. Зрубав ще чотири коротші жердини і спер їх на поперечину, втиснув трохи у землю. На нижній край цих жердин поклав важку вологу колоду, яку відламав від впалого дерева. Нарубав ялинових лап і простелив їх на чотири жердини — таким чином вийшла лежанка піднята над землею — нміг не боятися сирості землі. І що головне — не скочувався з крутого схилу, бо лежанка була нахилена в інший бік. Погрівся, посушився, вдягнув суху футболку. Витягнув спальник — виявилося, що він мокрий. Разом з мокрою курткою постелив його знизу на ялинові лапи. Накрився дощовиком і заснув.

Поки горів вогонь було спекотно — я знаходився трохи вишще від вогню, тому ніби як прокопчувався. Потім вогонь згас, і стало трохи зимно — але стерпно для сну.

Цілу ніч падав мокрий сніг. Ввечері постійно уявлялося, що хтось зі мною є. Я говорив до нього, виправдовував перед ним свої дії — наприклад казав, “Нащо мені зверху навіс робити, якщо маю дощовик. Та й сніг падає, а не дощ.”

А коли бачив, що мокрий сніг мочить одяг ще гірше ніж дощ казав йому - “Чого ж ти мені не сказав, сам же це бачив!”

Коли влігся, з'явилося відчуття, що нас тут чоловік тридцять. Дуже важко описати це відчуття. Просто розумієш що нас тут багато, і відчуваєш себе відповідальним за усіх.

Вночі просинався кілька разів. І після кожного просинання снився новий сон на ту саму тему — сни полягали у тому, що я приходив до якоїсь компанії (щораз іншої) і казав, що ночував у горах аварійно і відморозив собі ноги. І тому мені дуже важко ходити.

Мені казали, що можуть допомогти — обрізати ниткою п'ятки.

Я казав, що без п'ят мені буде важко йти. Але мені все одно їх обрізали — якоюсь медичною ниткою. Схожою на ту, якою зашивають рани.

Коли просинався була паніка — не міг рухати ногами, і думав як же я виберуся звідси. Але виявлялося, що вони просто затекли через незручну позу.

Зранку розпалив погаслий вогонь — усе було цілковито мокре. Сніг падати перестав — але стояв гостий важкий вологий туман. Не було нічого видно взагалі. Навіть сухі гілки на деревах промокли. Щоб розпалити брав папірці з-під цукерок.

Трохи відігрівся зібрався і пішов геть. Подумав собі, що щоб приспати людину треба говорити будь що але у такому темпі — довге слово — два коротких слова разом — одне довге, далі знов два коротких слова разом — довге. Тоді три рази по два коротких слова разом і одне довге. Тоді це буде нагадувати колискову.

Росіянам же треба говорити у зовсім іншому темпі.

Почав підніматися вгору. Наплечник став ще тяжчим, бо всі речі були мокрі. Але вже якось звик, і було не так важко. Вийшов на якусь гірську стежку. Так як не було видно перед собою уже за кілька кроків, спокусився і пішов тою стежкою. Але сів, трохи подумав, і вернувся назад. І поліз напряму по каміннях і через жереп. Не було видно нічого, тому єдиним орієнтиром був рух вгору. В якийсь момент сів на каміння і розглянувся довкола. Видно було лиш гірське засипане снігом каміння (суміш чорного й білого) і все. Туман ніби закривав у  важкій білій кімнаті з мяким одноманітним освітленням. Стало клауфостробічно важко. Пішов далі. Коли зупинявся і нахилявся — з кишень рюкзака витікала вода. Мокрий одяг прилип до тіла. У черевиках хлюпало теж. Але це й на краще — від холоду намагався швидше йти.

На Ведмеджику витягнув фотоапарат і телефон — сфотографувався з ним. Зняв відео якесь тупе. І ше потім позвонив, викликав якогось диспечера, щоб він прилетів і забрав мене звідси. Але він каже мені, що через туман тут не сяде, тому тре йти до села.

 

Мультика не знімав —через той же туман. Вирішив на день раніше повернутися — бо сидіти в тому тумані без толку.

Через дві години виліз на верх. І пішов назад — без компаса й карти. По пам'яті дорогою назад.

Йшов вниз тою ж дорогою. Там де був не дуже різкий спуск біг. Рухався швидко — бо не знав скільки часу до автобуса — мобільники були замотані у целофан у кишені рюкзака, бо все було мокре.

Отак біг і тут почув зліва від себе шум потоку. Зрозумів, що не туди біжу — бо по дорозі туди, потічків не було.

Вийняв з кишені розмоклу карту і подивився що уце може бути за потік. У кращому випадку — він виведе мене у село, просто іншою дорогою. У гіршому — заведе у гори.

У гіршому випадку — це був би той, біля якого я ночував. Я спустивя до потоку і попробував воду — вона пахла живицею і була на смак важча й землянистіша ні ж у тому, де я ночував. Тому я побіг за потоком. За півтори години вибіг у село.

Дорогою розмовляв з гуцулами.

Йшов високий товстий гуцул з добрим обличчям — у руках ніс обріз мисливської рушниці. Дізнався яка година.
- браконєр, - подумав я.

Далі був чоловік без обріза. Запитав мене де я був. Казав, що теж був на Довбушанці тиждень тому. Спитав чи впав сніг. Я сказав що так, цієї ночі. Він сказав, що так і думав.

Далі була жінка. Та сама, яку зустрічав по дорозі туди. Запиталася як справи. Розповів їй про сніг. Сказала що я бідний десь намерзся, і поблагословила знов.

Були ще люди, але ці налякані.

Прийшов до зупинки маршрутки о 16.20. Маршрутка мала бути о 16.30 а наступна о 18.00. був повністю мокрий, і боявся, що водій буде сваритися, бо я намочу йому сидіння.

0 17.10 я зрозумів, що маршруток сьогодні уже не буде — у неділю останні маршрути водії скасовують на власний розсуд. Було холодно — мокрий одяг не грів зовсім. Почався дощ.

Нічого не їхало взагалі. Тільки якийсь мотоцикл туди-назад по селу гасав.

Потім приїхала фура — по розбитій сільській дорозі. Я зупинив її. Сів. Фура їхала у Тернопіль. Водій відмовився від грошей.

- Ну та, я ж його ще на Ведмежику по телефону викликав, а він лиш тепер приїхав. Та ще й на фурі замість гелікоптера - подумав я.

 



Цікаво, шо за час мандрівки їв тільки раз, в суботу ввечері перед сном. і не чув себе дуже голодним.

 

 

 

 

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Архив