Повернувся...

andy_babubudu — 10.10.2011 Не кожний день і, навіть, не кожний рік доля дарує подібні сюрпризи. Мали подивитися одну європейську країни, а подивитися чотири. Перемішані в голові відчуття поки що важко систематизувати і розкласти по поличкам, бо перенасичення інформацією та хронічне недосипання дає про себе знати. Та все ж таки спробую це зробити.

У 8.30 ранку ми виїхали зі Львівського двірця маршруткою до Шегинь (21 грн. з людини). За дві години були на місці. Невелику чергу на українському кордоні минули швидко. На польському - як завжди: черга довжиною мінімум три години. Ми не могли дозволити собі подібне стояння, бо вже за 2 години мав відходити наш поїзд з Перемишля до Вроцлава. Тому прийшлося включити своє нахабство. Спочатку прикордонник не вівся, але вже за 10 хвилин нам вдалося не чекаючи черги, пролізти разом з черговою порцією челноків. По переду була ще одна черга, безпосередньо у будівлю КПП. Питання вирішили за 2 хвилини: з двері для інвалідів виходив прикордонних, і в той час ми нагло пролізли прямо на паспортний контроль під незадоволені крики челноків.

Таким чином, на перехід кордону було витрачено не більше 20 хвилин. Від кордону до Перемишля доїхали маршруткою за 2 злотих. Маршрутка їде всього 15-20 хвилин, але є нюанс: вона відправляється лише після повного заповнення, а це може тривати і годину. Так само вийшло і в нас: в Перемишлі ми були за 15 хвилин до відходу поїзду. Зараз на ділянці Перемишль-Вроцлав діє спеціальний тариф, відповідно до якого квиток у другий клас коштує по-акції 49 злотих (звичайний коштує 61 злотий). Умови акції - тут: http://www.intercity.pl/?page=promocje&ph_center_start=show&cmn_id=1923

Водонапірна вежа на вокзалі в Легниці

Тепер про найболючіше, про польські поїзди. Переконливо стверджую, що після проїзду в них ви вже не скажете нічого поганого про "Укрзалізницю". А проїзд в загальному вагоні українського поїзда покажеться вам раєм у порівнянні з поїздкою у 2 класі польського Intercity. Отже, в чому весь трагізм. У вагони другого класу продають необмежену кількість квитків. Окрім купе, де поміщаються 8 пасажирів, інші пасажири або стоять, або лежать у коридорі. Окрема тема - туалети. На самому початку шляху їм можна користувалися, наприкінці ж туди взагалі неможливо зайти: кришка від унітаза валяється на протилежному боці приміщення, папір вже давно закінчився, а підлога тотально засранна. Таким чином, проїзд в польських поїздах є просто несумісний з людською гідністю.

Приміський поїзд на вокзалі в Легниці

Тут, думаю, в вас виникне запитання, чи існують якісь інші вагони, більш високого класу, "для людей"? Так, існують, але далеко не на всіх ділянках. От наприклад, та такій важливій і багатолюдній ділянці, як Перемишль - Краків - Катовіце - Вроцлав не існують. А на тих, де існують, простіше відразу взяти квиток на літак, бо це, очевидно, буде дешевше.

Тарнув з вікна поїзда:


Ну і про швидкість. Середня швидкість "поспішного" поїзду Перемишль-Вроцлав - близько 50 км на годину. Цю ділянку від долає за 10,5 годин! При чому скрізь він стоїть по 1 - 2- хвилини, довгих зупинок взагалі немає. Буває, що часто встане десь в полі чи в лісі, і просто стоїть. Але є і позитив: на шляху купа класних міст з архітектурними цікавинками. По дорозі з вікна можна побачити купу різноманітних старовинних і сучасних костелів, ратуш і, навіть, королівський замок Вавель у Кракові. Та, незважаючи на це, ми прийняли рішення, що більше ніколи (ніколи!!!) не будемо їздити польськими залізницями.

Краків:


Дорога до Вроцлава була такою довгою і важкою, як і попередня частина розповіді. В столицю Нижньої Сілезії ми прибули під на одинадцяту вечора, коли вже нам нічого не хотілося. Наш готель "Piast", який ми заздалегідь забронювали, знаходився біля самого вокзалу, і коштував 100 злотих на добу. Зранку ми пішли за прогулянку Вроцлавом, яка тривала до самого вечора. якщо підсумовувати враження від міста, то скажу, що на сьогоднішній день жодне місто, яке і бачив до цього, з Вроцлавом не порівняти. Вроцлав - найкращий! Середньовічний, готичний, яскравий - так його можна охарактеризувати в трьох словах.


Міська ратуша:


Площа Ринок:


Вид на острів Тумський:


Вид на місто з дзвіниці катедри:


Наступного дня ми прокинулися рано з ранку, щоб поїхати оглядати найшикарніший замок Сілезії, який знаходиться у підніжжя Судет біля міста Валбжих. Ми доїхали електричкою до невеликого містечка Свебодзіце, звідки до замку - кілометрів пішки. По дорозі оглянули і містечко. Свебодзіце, як, напевне, будь яке сілезько-німецько-польське містечко є своєрідною маленькою перлинкою:


Від містечка дорога до замку веде вгору через надзвичайно красивий парк. В парку - фахверхові замкові стайні:


Замок - неймовірний! (не буду додавати, що він - найцікавіший з усіх, що я бачив, бо це і так зрозуміло):




На наступний день я прокинувся о 5.30 зранку, щоб змотатися подивитися Легницю, поки Світланка спить. Легниця - майже прикордонне місто з населенням понад 100 тис. мешканців. Огляд історичного центру зайняв близько 2 годин.


Замок:


Площа Ринок:


Катедра і німецький банк:


З Легниці до Вроцлава повертався на міжнародному експресі Дрезден-Вроцлав, бо електричка, на яку я взяв квиток, тупо не приїхала. Поїзд був забитий так, як наші тролейбуси на початку 90-х. Якщо б контролер заходів перевірити квиточки, то ніяк би цього зробити не зміг.


Другу половину для аж до самої ночі ми знову гуляли по Вроцлаву:




Нічна поїздка з Вроцлава до Перемишля була справжнім нічним пеклом (дивіться початок розповіді). Десь у південь ми перетнули кордон і близько 3 години дня були вдома у Львові. Але на цьому моя подорож не закінчилася. Тільки я помився і став збиратися на вокзал, щоб проводити дружину на вокзал, зателефонував мій керівник і сказав, що в мене рівно підгодини на те, щоб забратися: ми негайно виїжджаємо у відрядження в Австрію. Оце так да! Вже в вечорі того ж дня ми знову були на переїзди Шегини-Медика.

Дорога до Відня зайняла всю ніч. Їхали за навігатором, який кружляв нас якими завгодно мальовничими дорогами, тільки не магістральними. Спочатку повів нас з Перемишля через Красичин на Санок, з потім повернув на трасу до Ряшева (Жешува). Після Кракова і Бяльсько-Бяли навігатор чомусь скинув нас з автобану, який веде до самого Відня через Остраву і Брно, а повів нас до чеського кордону гірською дорогою, яка згодом перейшла у лісову, де не змогли б розминутися дві машини. Але яка то була дорога! Навіть і не помітили, як в'їхали в Чехію. По Чехії, щоправда, довго не їхали. Вже через хвилин 40 якимось чином опинилися в Словаччині, територією якої їхали майже до ранку.

Нічна Братислава:


По прибуттю до Відня вдалося трохи виспатися після двох безсонних ночей. У другій половині дня приймаюча сторона влаштувала нам екскурсію по місту.


А у вечорі вечеряли оттаким во:


Наступний день був повністю робочим. Ознайомлювалися з роботою муніципалітету по багатьом напрямкам і мали екскурсію на віденський сміттєпереробний завод.

Пів ночі бродив по Відню:


Рано з ранку продовжив екскурсію.
Віденська ратуша:


Катедра Св. Штефана:


Парламент:


Сецессіон:


Майоліка-хаус:


Палац Бельведер:


Цього дня в нас ще була поїздка з вивчення природоохоронної діяльності на території Нижньої Австрії. До дорозі бачили декілька замків і красивих маленьких містечок.






У вечорі виїхали у бік Львова. Ніч застала нас у маленькому чеському містечку Пшеров. Рано з ранку, поки всі спали, я пішов оглядати його. Пшеров виявився старовинним містечком, обнесеним замковими мурами.


В центрі дитинця підвищується замок.


Кам'яниці в старому місті:


Площа Ринок з ратушею.


На кордоні Чехії і Польщі зупинилися на годину в чеському містечку Старий Богумин:




Остання зупинка - польське село біля міста Рибник:


Далі чекайте на докладніші репортажі :)

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Архив