Подільське, повітряне.

kamienczanka — 06.12.2010
Я в жж як щось і пишу, то чомусь переважно хвастаюсь. Зараз, здається, буде знову щось схоже - але це не привід для заздрості. Пройшло вже 6 годин, а я все ніяк не зігріюся. Зима.




Так, я знову літала. Ні, в Кам'янці зараз ніяких повітроплавальних фестивалів. Це був виключно діловий політ, у справах (ах, як солодко звучить: "Літала у справах на повітряній кулі. В "Сільпо" треба було".


Звичайно, справи були не такі прозаїчні. Але коли ранком подзвонив спортивний директор багатьох українських балуністичних заходів Ігор Лобашов з питанням: "Ти в Кам'янці? Політати хочеш?", відповідь моя була прогнозована.


Ось, до речі, Гоша - на фото. Готує наші "Гельбе зайтен" до польоту.

День, на щастя, був дуже сонячним. На нещастя, він був ще й катастрофічно морозним.


Так як політ був не розважальним, ніяких фортець і старих міст - тому Кам'янець бачила лише дуже-дуже здалеку (кілометрів під 10) і звисоку (1 кілометр). Ще й проти сонця.


Тому й чорно-біле все.


Що бачила не проти сонця і близько - так це нашого персонального монстра індустрії. "Подільський цемент" (з нідерландськими, здається, зараз власниками) все ще найбільший цементний завод Європи і, здається, другий за розмірами цемзавод світу.


Ну і багато сіл по околицям міста теж. Ось вам центр Гуменців.


Його топографію я знаю з закритими очима. В студентські голодні роки я працювала анкетними ніжками в "Соціс-Геллапі", і щовихідних їздила по селам з анкетами. Найчастіше саме в Гуменці і Слобідку Гуменецьку. Хоча головне в Гуменцях - це те, що ЗА Гуменцями і перед Привороттям. А там в нас товтри, товтри такі, що залюбуєшся. Кармалюкова гора з рештками давньоруських укріплень теж там. Зверху вона виглядає незвично - видно, що і не зовсім це гора, а радше частина медоборського хребта.


А це Слобідка Гуменецька - тягнеться вздовж річечки Мукші. Кармалюкова гора десь далеко на задньому плані:


А ось кар'єр між Вербкою і Гуменцями. Тут раніше Є.Червоненко влаштовував етапи Раллі України. Останні роки місто, на щастя, позбавлене необхідності терпіти дикунів без глушників.

В лісі над кар'єром вирубка, яка наочно демонструє, що ложили ті, хто її зробив, на закони, екологію і інший дріб'язок.

Згори добре видно центр по вивченню землян, організований в лісах біля Кам'янця прибульцями з альфи Кассіопеї.

Ну добре, це цемзаводівські склади.

Ось вам ще індастріал:




На резонне питання: "І не боялися ви, Юрій і Сергій (ну і ти, Блека-пасажирка, теж) летіти прямо в дим цемзаводівської труби" - резонна й відповідь: а ми не летіли в дим. Ми летіли НАД димом. Зверху. Настільки зверху, що ось цей кадр я робила всліпу, бо поглянути вниз сама просто не ризикнула б - ну страшно ж!

Дим бачите наскільки нижче? Він був десь метрах в 600-700 над землею.



Продовжимо картинками, цікавими хіба місцевим або любителям Товтр - іншим ці назви ніц не скажуть.
Кам'янецька телевишка в Кульчиївцях. Це добрих кілометрів 20 від місця зйомки. Така от димка, як навколо неї, була скрізь. Чи то оптичний ефект якийсь, чи справді над Поділлям смог - не знаю.


Щось пов'язане з кар'єром.


О! Маків і Шатава з неоготичною церквою-ротондою. Щоб не казали легенди, Нестор Махно ніколи тут з ні з якою четвертою жінкою не вірчався.


А тут товтровий кряж перерізає трасу Житомир-Чернівці. Знаменитий своїми аваріями Перевал:


Ні, краще ось так:


"Тещин язик" з неба більше схожий на символ долара. Воно й логічніше: всі перевернуті тут фури з зошитами чи соком попадали, як кажуть кримінальні елементи, на бабки - і місцеві бабки довго ще пили дармовий сік і писали в зошитах, які вітром заносило на гуменецькі городи.


Ніколи не була в Колубаївцях - і, здається, вже й не буду мати резону приїхати: все і так вже бачила згори:


Додамо трохи кольору зимовій монохромності:


Ставок біля дороги на колубаївці. Скільки там тих морозів було, і не лячно їм ось так ризикувати заради трійки карасиків?


Гнучке лекало Тещиного язика. який плавно переростає в Перевал. Дорога намагається синхронно повторити всі вихиляси Природи, але в Природи все-таки виходить мальовничіше:


Цей хребет біля Гуменців завжди притягував магнітом, але так і не лазила там ще:


Якщо бути трішечки романтиком і забути про відморожені пальці (20 штук), можна уявити, що це одинокий човник під парусом десь серед хвиль-барашків далекого моря:


А це тоді вже в нас лінкорн, крейсер:


Сонце взимку швидко сідає. Кам'янецькій кулі теж час сідати. Тіні. Тіні від ЛЕП довжелезні, на півкілометра...


Десь там далі тягнеться до Дністра засніжений гребінь Медоборів:


Сіли м'яко - майже штиль. Цей кадр може й дивний, але мені подобається. Він не про те, щов кадрі,а про те, що поза ним.:о)


Фото на пам'ять - Сергій і Рубен:


І ще одне: Гоша і Юрій:


Потягнули-потягнули:


Хто там, Суріков, здається, кричав друзям-художникам, які просили розсудити їхній диспут про колір снігу: ""Тільки не білий!" Таки не білий:


Який завгодно, тільки не білий:



Саме ракурс Перевалу вразив мене найбільше, ним і завершу:

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Архив