Нобелівська премія тікає від України

stelmashow — 11.10.2010 Оце вкотре друкую новий цікавий матеріал Уляни Стельмашової:

Україна не має жодного нобелівського лауреата. Це при тому, що Нобелівську премію видають вже більш ніж сто років. Починаючи із 1901 року, цю найпрестижнішу відзнаку в світі встигли отримати майже 900 людей. Українців за національністю у цьому списку - нуль. Цьогорічний нобелівський тиждень у Стокгольмі знову пройшов без згадки про українських вчених. Ця відзнака вже багато десятиліть просто «вислизає» від України. Адже у нашій державі народилося мінімум шестеро нобелівських лауреатів, які, на жаль, отримали нагороду як громадяни інших держав. Було також безліч кандидатів на Нобеля, але нікому з них премія так і не дісталась.

НОБЕЛІВСЬКІ ЛАУРЕАТИ, ЯКІ НАРОДИЛИСЯ В УКРАЇНІ

Ім'я кожного лауреата Нобелівської премії офіційно реєструється у довіднику Nobel foundation directory у Стокгольмі. Відповідно до жорсткого правила, кожного переможця там позначають як громадянина тої країни, громадянином якої він є у момент присудження премії. Саме тому там немає українців. Неформально ж Україна може вважати себе батьківщиною шести лауреатів, які тут народилися, працювали, провели велику частину життя. Практично усі з цих геніїв мають єврейське коріння, але помилковим буде уникання місця та ролі Україні у їхньому житті.

Хронологічно ряд лауреатів Нобелівської премії - уродженців України бере початок з Іллі МЕЧНИКОВА, славетного бактеріолога та імунолога. Він народився 15 травня 1845 року в селі Іванівці на Харківщині. Закінчив Харківський університет, працював професором у Новоросійському університеті в Одесі, загалом 40 років прожив в Україні. Премію Нобелівський комітет присудив йому в 1908 році за дослідження з імунології. Її вчений був удостоєний в галузі фізіології та медицини (спільно з Паулем Ерліхом), а нагороджений як підданий Російської імперії.

Ще одним Нобелівським лауреатом у галузі фізіології та медицини став вчений-мікробіолог Зельман Абрахам ВАКСМАН, який народився у Прилуках на Чернігівщині. В Україні Ваксман закінчив місцевий хедер (єврейська початкова релігійна школа), Одеську гімназію і захистив диплом (1910). Особливу вдячність мільйонів Зельман Ваксман заслужив своїм вагомим внеском у перемогу над туберкульозом. У 1952 році його удостоїли Нобелівської премії «за відкриття стрептоміцину - першого антибіотика, ефективного при лікуванні туберкульозу». Нагороджений як громадянин США, куди емігрував з України 1911 року.

"Обітованою землею свого серця" Україну назвав нобелівський лауреат Роальд ГОФМАН - нині найбільший американський спеціаліст у галузі органічної та квантової хімії. Він народився у місті Золочів на Львівщині 18 липня 1937 року. Для Гофмана час його дитинства ледь не став фатальним і припав на період окупації Золочева німецькими військами. Лише притулок, який надав йому з матір'ю і сестрами український вчитель Микола Дюк із села Унева Перемишлянського району Львівської області, допоміг йому залишитись в живих після 15-місячного переховуванні на горищі місцевої школи. У 1949 році емігрував до США, закінчив медичний факультет Колумбійського університету. В 1981 році Роальду Гофману разом із Кенеті Фукуї присуджено Нобелівську премію «за розробку теорії перебігу хімічних реакцій, створену ними незалежно один від одного», що відкрило можливості для планування хімічних експериментів. Нині видатний учений продовжує свою наукову роботу в Корнельському університеті (США). Нагороджений як американець.

Майже невідомим в Україні залишається економіст з великої літери Саймон КУЗНЕЦЬ. До 1921 року він мешкав у Харкові, закінчив гімназію та Харківський університет, деякий час працював головою статистичної служби в Україні, був прихильником Бунду (ліворадикальний єврейський суспільно-політичний рух). З 1960 р. Кузнець займався науково-педагогічною роботою як професор Гарвардського університету, викладав також у Пенсільванському університеті, університеті Джона Гопкінса. Нобелівську премію з економіки отримав у 1971 році, як громадянин США. Суть зроблених ним наукових відкриттів сформульовано так: за емпірично обґрунтоване тлумачення економічного зростання, яке привело до нового, глибшого розуміння як економічної та соціальної структур, так і процесу розвитку.

З особливим теплом згадував Україну француз, який у 1924 році народився в українській сім'ї на Рівненщині, лауреат Нобелівської премії з фізики Георгій ШАРПАК. На чужині він став одним із найталановитіших учених-експериментаторів сучасності. У 1932 року Георгій разом із сім'єю опинився у Франції, громадянство якої пізніше і прийняв. У 1992 році отримав Нобелівську премію «за винахід пристрою, що відбраковує субатомні частинки в субатомному прискорювачі». Йдеться тут про винахід і розвиток нових детекторів елементарних часток. Найвищу міжнародну відзнаку, зрозуміло ж, здобув як громадянин Франції. Його праці суттєво посприяли відчутному прогресу у фізиці елементарних часток. Учений постійно генерує нові ідеї, втілюючи їх у винаходи та діючі прилади. Нині Г.Шарпак розробляє новий тип детектора, за допомогою якого можна досліджувати структуру ДНК і проводити вивчення поведінки ракових пухлин.

Ще зовсім недавно в Україні нічого не було відомо про письменника Шмуеля Йосефа АГНОНА, який народився у 1988 році у Бучачі на Тернопільщині. Агнон відвідував хедер в Бучачі, вивчав Талмуд, у 1905 р. переїхав до Львова, де працював в єврейській газеті, після чого поїхав в Палестину. Ще до переїзду разом із групою бучацьких євреїв влітку 1907 року Агнон опублікував на західноукраїнських землях близько сімдесяти своїх ранніх творів. Шмуель Йосеф Агнон - письменник світового рівня, класик єврейської літератури. Загалом 85 його творів надруковано в перекладах десятьма мовами світу. Йому першому серед народжених в Україні й першому серед тих, які писали івритом та ідишем, присудили Нобелівську премію в галузі літератури (1966 р.) «за глибоко оригінальну й майстерну прозу за мотивами життя єврейського народу», талановите відображення загальнолюдських проблем сучасності, насиченої парадоксами й протиріччями, та за його «комічну майстерність», «багатство та глибину творів». Нагороджений (спільно зі шведсько-німецькою поетесою Неллі Закс) як громадянин держави Ізраїль. Кращі твори Агнона - про долю галицьких євреїв, тих, які жили в Україні, й тих, хто поневірявся в далеких краях.

КАНДИДАТИ ВІД УКРАЇНИ

В окрему групу можна віднести тих людей, які подавалися на Нобелівську премію як громадяни України, але, на жаль, так її і не здобули. Якщо порівнювати з іншими державами, то кандидатів у нас було зовсім мало, хоча це були дійсно цікаві особистості.

Першим претендентом від України на нобелівську премію з літератури вважається Іван ФРАНКО. Його кандидатуру як «великого Провідника свого народу, міжнародного генія», «справді найвизначнішого письменника сучасної Європи» висунув 26 листопада 1915 р. професор, доктор філософії з Відня Йосеф Застирець. Дослідники називають дві причини, через які Франко так і не удостоївся Нобеля. Перша - це те, що лист від Застиреця прийшов надто пізно, коли список претендентів уже був затверджений. Друга причина - смерть Франка у 1916 році. За правилами Нобелівського комітету, премія вручається тільки живим претендентам.

Не зміг отримати нагороду і письменник Улас САМЧУК. Після того, як в світ вийшов роман-трилогія «Волинь», кандидатуру Самчука на здобуття Нобелівської премії з літератури висунув у 1980 році торонтський російськомовний журнал «Современник». Подати кандидатуру встигли, але для її затвердження не вистачило рекомендації нобелівського лауреата, що у Стокгольмі було одним із визначальних факторів...

На Нобелівську премію висували кандидатури поетів Павла ТИЧИНИ (1966 р.) і Миколи БАЖАНА (1970 р.). Їх запропонував Омелян Пріцак, широковідомий у світі український вчений-славіст і тюрколог, дійсний член Американської, Фінської, Турецької академій наук, донедавна професор Гарвардського університету. Бажан, подякувавши Шведській академії літератури за увагу до його особи та творчості, в надісланому листі висловив сумніви в реальності та своєчасності висунення його кандидатури, тобто фактично відмовився від нагороди. Не судилося отримати Нобеля і Павлові Тичині. До речі, відмовився від премії і письменник Іван БАГРЯНИЙ.

У 1985 році нобелівський лауреат Генріх Бьоль висунув на здобуття Нобелівської премії з літератури поета-дисидента Василя СТУСА. На жаль, того ж року Стус помер від тортур у таборі для політв'язнів, тому кандидатура померлого автора вже не могла розглядатися Шведською академією.

Безрезультатним стало висунення на Нобеля і Олеся ГОНЧАРА. Заходи щодо його висунення розпочала українська діаспора, після того, як у 1989 році з'явилося нове видання «Собору» англійською мовою. Кандидатуру Гончара було запропоновано 1991 року. Це, до речі, міг бути перший письменник-лауреат незалежної України.

У літературних колах говорять, що свою кандидатуру на Нобеля самостійно подавав письменник Тодось ОСЬМАЧКА, але позитивного результату це також не дало.

Кандидатом на найвищу міжнародну нагороду був Ісмаїл бей ГАСПРИНСЬКИЙ, якого називають зіркою першої величини у царині кримсько-татарської культури. Усе своє життя він займався в Криму літературно-просвітницькою діяльністю. 1910 року авторитетна група вчених Франції висунула кандидатуру Ісмаїла Гаспринського на здобуття Нобелівської премії. Їх підтримали відомі письменники з країн мусульманського Сходу. Це також пройшло безрезультатно.

У незалежній Україні на премію з літератури висували також видатну письменницю Ліну КОСТЕНКО, яка, втім, поки що так і не удостоїлась цієї міжнародної відзнаки.

В Україні було і декілька кандидатів на Нобелівську премію миру. Зокрема, киянин Михайло ТИШКЕВИЧ висувався на престижну відзнаку в 1910, 1911 і 1927 роках як засновник та президент Київського товариства прихильників миру. У 1912 році члени Російської міжпарламентської групи запропонували Нобелівському комітету розглянути як кандидата на відзнаку професора, члена парламенту, українця Максима КОВАЛЕВСЬКОГО. А в 1926 року факультет права Львівського університету подав до номінації на Нобелівську премію миру професора місцевого університету Освальда БАЛЬЦЕРА.

Найсвіжішім у пам'яті є подання на Премію миру Віктора ЮЩЕНКА. У 2005 році його висунули на цю відзнаку разом із президентом Грузії Михайлом Саакашвілі. Кандидатури двох президентів подали двоє тодішніх впливових американських сенаторів - Джон Маккейн і Хілларі Клінтон. У їх спільному листі до Нобелівського комітету говориться, що Ющенко і Саакашвілі «завоювали підтримку народу, відстоюючи демократію, свободу і громадянські права»...

ТОЖ ЧОМУ УКРАЇНІ НЕ ЩАСТИТЬ НА НОБЕЛІВСЬКУ ПРЕМІЮ?

Засновник високої нагороди, Альфред Нобель, особливо наголошував на тому, щоб "на присудження премії не впливала національність кандидата, щоб премію одержували найдостойніші". Чи можна назвати українців недостойними? Мабуть, не варто. Очевидно, що причини наших невдач в іншому.

Ну, наприклад - у країнах, які можуть гордитися своїми лауреатами, на фундаментальні дослідження виділяється не менше 20% коштів із державного бюджету. В Україні ця цифра становить всього 0,1%...

«Я знаю немало українських фізиків, які могли б претендувати на Нобелівську премію: нині покійний математик і фізик-теоретик, засновник наукових шкіл нелінійної механіки, статистичної фізики ч квантової теорії поля Микола Боголюбов; Лев Шубінков, під керівництвом якого вперше в СРСР був отриманий рідкий водень і рідкий гелій; Дмитро Волков, який розробив теорію суперсиметрії і супергравітації - перераховувати можна довго», - каже вчений секретар Відділення фізики і астрономії НАНУ Дмитро Таращенко. «Часто наші фізики ведуть дослідження у тій же галузі, що й зарубіжні колеги, але в результаті премії отримують іноземці, а про наших навіть не згадують, - продовжує Дмитро Таращенко. - Просто у Нобелівському комітеті особлива кухня і величезна конкуренція».

«Умови конкурсу передбачають досить суттєві матеріальний вклади, які, самі розумієте, вітчизняній науці не по кишені. Дає про себе знати і інформаційна блокада. Починаючи з радянських часів і до сьогодні, українські наукові журнали, які мають інформувати про досягнення нашої науки, не перекладались і не розповсюджувалися за кордоном, як результат - їх міжнародний рейтинг дуже низький. Світове суспільство і члени Нобелівського комітету просто не здогадуються про наші відкриття! Звідси і відповідні висновки. А можливо, ми не дружимо з Нобелівською премією ще й тому, що довгий час українські хіміки працювали на оборонну тематику - результати їхньої праці засекречувалися державою», - вважає вчений секретар відділення хімії НАНУ Оксана Дзюба.

Досить різко про українських кандидатів на премію з літератури висловлюється сучасна письменниця Оксана Забужко. "Жоден український письменник на сьогодні не має абсолютно жодного шансу отримати Нобелівську премію", - заявила в інтерв'ю ІМК Забужко.

Коментуючи ініціативу висунення на цю нагороду Ліни Костенко, Забужко заявляє, що в поетеси теж немає ніяких шансів, бо та "не входить в тисячу мейнстрімних письменників, перекладених іноземними мовами". Водночас О.Забужко вважає, що ім'я Л.Костенко "повинно фігурувати кожного року в поданнях".

"Кожного року необхідно, щоб було ім'я українського письменника в дужках серед кандидатів. Ну не попадуть вони в шорт-лист, ну то хай. Немає значення. Але треба, щоб в дужках завжди було Юкрейн, Юкрейн, Юкрейн... Щоб у того ж самого Нобелівського комітету було усвідомлення того, що є література, яку треба ще відкрити світові. А у нас всього один раз на неї оформили 2000-го чи 2001 року цю бюрократичну купу паперів, і потім радісно розповідали, що Ліну Костенко висунули на Нобелівську премію. І на цьому опустили руки. Заявка була прийнята, Костенко не пройшла, відповідно, опустили руки", - каже письменниця.

"Робіть що-небудь! Бо ось ці всі українські жалі та плачі, що ми такі хороші, красиві, а нас ніхто не знає і нас ніхто не цінує... Натомість ні разу не виникало питання, а що ми самі зробили для того, щоб нас знали і нас цінували? Тобто ми досі є країною, яка елементарно не навчилась говорити про себе. Не треба з цього роздувати щось екстраординарне. Треба просто робити свою роботу і треба подавати", - підсумовує О.Забужко.

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив