Небесні ліхтарики

lana_svitankova — 05.09.2011 Вчорашню подію можна описати двома фразами "неймовірно захопливе видовище" і "грьобаний встид". Перша пояснюється власне ліхтариками, а про другу можна розповідати довго і нудно, що я, либонь, зараз і робитиму для зняття стресу. Я дуже люблю усілякі заходи, але ненавиджу масові і безкоштовні, бо на таких концентрація бидло-кунів зашкалює усі можливі показники. Якби ми знали, що вчора крім ліхтариків мав бути концерт, ми б прийшли пізніше, але і це не врятувало би мою психіку.
Більшість газет напише, що учора на Співочому полі відбувся благодійний концерт вшанування пам"яті жертв японського землетрусу і цунамі, цунамі в Індонезії і чорнобильської аварії в рамках Днів Кіото в Україні. Що десятки ліхтариків, які здійнялися до зірок, були прекрасні. І це щира правда, але про стид напишуть навряд, бо кому ж таким хочеться хизуватися.

Дівчатка-волонтери сказали, що концерт триватиме максимум годину, тому ми не пішли його прогулювати, а вирішили дочекатися. Початок зсунувся на 30 хвилин, але це на краще, бо інакше було б занадто світло для ліхтариків. Організатори взагалі молодці, що провели захід, це було справді зворушливо, якби залежало винятково від них. Єдине, чим можна дорікнути - я не помітила ніде поруч пожежної машини, бо кілька ліхтариків, явно запалених криворукими неуками, які не могли почитати інструкцію, загорілися і впали в натовп, щоправда, не накоївши лиха. Але від організаторів, на жаль, залежало не все.
Першими почали доконувати наши пєвічкі, які загравали з публікою, вимагали собі любим аплодисментів, несли якусь маячню, і т.д. Звісно, до ВВ жодних претензій - вони вище за все це. Хто щиро порадував, то це дитячий вокальний ансамбль "Київські соловейки". Як вони співали японською! І це ж страшенно важко - запам"ятати просто набір складів, навряд чи дівчатка розуміли, що співають, але це було дивовижно, дуже красиво і щємно. А потім на сцену вийшов гурт, який назвався "Вадайко Тайко Драмерс". Господи, коли не можеш сказати нічого хорошого - мовчи, золоте ж правило. Що ніс цей або під чимось, або слабий на голову, або панічно наляканий мікрофоном молодик (і в будь-якому разі на всі варіанти є вихід - дай мікрофон комусь іншому!), важко передати. І це було не просто тупо, це було образливо з урахуванням теми заходу. І грають вони краще за японців, і Фукусіма у нього стала взагалі не пам"ятаю вже чим, і "наступна невеличка імпровізація присвячується... (повис)... не буду казати чому, бо говорити про погане - погано", хотілося прибити на місці. Вже потім мікрофон взяла притомна дівчина і сказала кілька доречних адекватних слів, невже важко було зробити це одразу, щоб так не соромитися? Чи може, всім начхати?
Хоча найгірше було не це. Ще на самому початку концерту ведучий кілька разів наголосив, що запускати ліхтарики, які роздаватимуть волонтери (згадувалася цифра 500), треба після сигналу, щоб вони піднялися у небо одночасно. Він нагадав про це посередині події. Перед тим, як почалася роздача. Нагадав, що ліхтарики не продаються, а роздаються безкоштовно, тому ті, що за гроші - не їхні ліхтарики (уже звідкись набігли підприємці, блін). Після того, як оголосили роздачу, народ ломанувся під сцену, і ніякі прохання дати місце волонтерам, щоб вони могли роздавати ліхтарі не лише під сценою, не діяли. І ліхтарики почали запускати одразу. Ні відчайдушні заклики ведучого, ні звернення японських гостей (!) не допомагали. Мавпам дали в руки гранати і вони почали ними бавитися. Це було жахливо, такого пекучого сорому за свою національну приналежність я не відчувала давно. Навіть після того, як гаркнув Скрипка (здається, це був він, бо я не помітила, хто стояв на сцені), нічого не допомогло, і вочевидь, вирішили давати сигнал позапланово, поки всі ліхтарі не полетіли у небо. Оголосили запуск і ВВ разом із "Соловейками" співали "Країну мрій" японською. Заради цього моменту варто було чекати півтори години кошмару. Це був момент - не передати словами. Ліхтарики повільно пливли чорним небом, і дитячі голоси - разом із ними. Фантастика. Кілька хвилин нірвани. А потім розумієш, що ліхтариків було навіть по щедрим прикидкам максимум 200. І куди поділася решта? Не знаю, чи розжилися ними волонтери, але дорогою додому я бачила людей, які несли нерозпаковані ліхтарики з собою. Боже, чудовисько, навіщо тобі цей ліхтарик удома? Чи ти втішишся ним там більше, ніж милуванням його польотом серед десятків таких само рукотворних зірок?

І б"ється в голові, як об залізобетонну стіну, думка: доколє?

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Архив