Наші тваринки

bilozerska — 11.09.2014 Всіляко вітаю рішення мирних мешканців міст і сіл, через які проходить лінія фронту, втікати зі своїх домівок, узявши з собою лише найнеобхідніше. Але чому ж вони кидають своїх домашніх тварин, не беруть їх із собою?
На це неможливо дивитись спокійно. У селі, де тримає оборону наш підрозділ, повно цих кинутих тварин - в тому числі дорослих породистих собак, котів і навіть папуг. Про звичайних котів і собак, які є на подвір'ї у кожного сільського мешканця, я навіть і не кажу.

Вони бігають там напівголодні, зашугані постійними обстрілами. Ті, що залишаться там, майже напевно приречені. Але кожне - мале й велике, породисте і безпородне - має шанс знайти господаря. Бо наші бійці - серце не камінь - розбирають їх потроху.

Першим на базу привезли дорослу лохмату вівчарку - Камрада. Він був дуже породистий, але зовсім ненавчений, бо його тримали у вольєрі разом з кількома іншими собаками і не вчили виконувати команди. Пес був лагідний-лагідний, ніколи не гавкав, намагався з усіма подружитись. Але мій малесенький Ватничок боявся його, як вогню, і коли Камрад тусив біля ганку, взагалі не виходив з казарми. Або сидів високо на дереві.

Пес страшенно прив'язався до нового господаря, просто не відходив від нього. Я бачила, як йому не подобалось, коли його купали у річці. Заводити у воду собацюру довелося силоміць. Але коли він побачив, що його господар стрибнув у воду і поплив - спочатку нервово бігав по берегу і вищав, а потім стрибнув у воду і поплив до господаря. Мабуть, злякався, що той втопиться.

Цей Камрад уславився у нас тим, що під час обстрілу затулив господаря своїм тілом. Всі уламки дістались собаці. Пса прооперували, він вижив і одужав. Зараз його вже тут нема - відвезли додому, до родичів нашого бійця.



Камрад у рідному селі - ще до того, як його вивезли

Потім собак і котів, вивезених з обстрілюваних сіл, стало більшати. Після Камрада з'явився Комбат, потім наш медик Яна привезла з фронту підлітка вівчарки на ім'я Ден. У Юлі з Луганська, мами двох синів - дорослого і п'ятирічного - яка вдень і вночі з автоматом чергує на блокпостах ("Я їх знаю, мене вони не надурять") - є щеня Латиш, теж вівчарочка, таке малесеньке - коли з'явилося в нас, ще саме не вміло їсти і весь час тоненько, але голосно скавчало.

Днями наша Едельвейс, дружина командира розвідгрупи Шведа, поїхала з чоловіком на передову і привезла звідти трьох папуг і кицьку. Двоє папуг були зеленими і отримали ім'я Укропи. Їх уже розібрали. Третього, ДНРівських кольорів (чорно-синьо-червоного), Едельвейс залишила собі і назвала Лугандоном :) Живе цей доволі величенький папуга у неї в клітці, наче весь час спокійний, а пальця краще не підносити - там такий клюв, що може до кістки прокусити.



Папуга Лугандон

А кицька сіро-димчаста, дуже пухнаста, але така худа, голодна, брудна, шерсть злиплася. Едельвейс вимила її спеціальним котячим шампунем, загорнула у рушник. Дивлюся - котяка вся тремтить. Запропонувала посушити феном. "А вона не злякається?" - "Хай краще злякається, ніж застудиться". - "Ну, давай, я триматиму, а ти суши". А котяка й не думає пручатися, мурчить і треться об наші руки. Зараз вже бігають утрьох із Ватником і кицькою Едельвейс, яка має два імені: офіційне Граната і домашнє - за страшну неохайність - Помийка :)
А в сусідній казармі живе кицька Розтяжка, ось так :)

А Ватничок мій має дуже багато імен. Крім офіційного, він Комочок (відповідно Комоця, Комця і Комка), Дитя, Жмутик життя, Жмутик чорної вати, Шматочок чорного оксамиту, Вуглик (Чорне Золото), Чорне Чудовисько, Чорні Вуха (стирчать за будь-якою шкодою в домі), Голос Донбасу і просто Голосішка. Голос Донбасу - це коли на нього більше п'яти хвилин не звертають уваги. Він тоді сідає, гнівно дивиться тобі в очі і каже на низах: "Няв!" У нас це зветься "Почуйте голос Донбасу!".
Кілька днів тому десь схопив кліща. Ми невдало вийняли - голова лишилася всередині. Після того дитя днів зо три сумувало. Не бігало, не гралось, не кусалось, дуже мало їло, тільки спало і лизало мені руки. Я, звісно, місця собі не знаходила. А сьогодні ранком прокидаюсь від того, що мене ніжно гладять лапкою по обличчю, дивляться веселими оченятами і питають дозволу мене вкусити. Я так одразу: є щастя на світі! Ох, люблю ж я його...

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив