Мое интервью для Zruchno.Travel

zmey_gadukin — 30.01.2018

Интервью на украинском.


Редакція Zruchno.Travel

На травневі свята-2014 Єгор Скаладський, відомий у колах тревел-блогерів як Змій Гадюкін, пішов у похід.
Але на відміну від багатьох активних українців повернутися йому довелося в іншу країну: його рідну Костянтинівку окупували війська «ДНР». Незабаром місто повернулося під контроль України, але Єгору мимоволі довелося розбавити свій тревел-блог zmey-gadukin.livejournal.com політичними темами, від чого його популярність зросла в рази. В інтерв’ю порталу Zruchno.Travel він розповів, як виглядає Україна зі Сходу і чи повернуться коли-небудь туристи на Донбас.

– Коли ти став писати про війну і політику, популярність блогу різко зросла. Як думаєш, чому людей більше цікавлять конфлікти, ніж подорожі?

– Аккаунт у ЖЖ я завів у 2012 році, щоб коментувати інших тревел-блогерів. Потім почав викладати фотозвіти про сплави. Повністю туристичним блог не був, але й про політику я не збирався там писати. Про війну і політику я почав писати саме тоді, коли ця сама війна прийшла до нас у край. А популярність, мабуть, і не виросла б, якби не посилалися на мене і мою думку як місцевого жителя пара відомих блогерів, таких як Ян Валєтов. На той момент це була найактуальніша тема. Відвідування та сплави по річках не зникли, але писати про них стало якось важче. Насправді пост про сплаві на байдарках набирає чимало переглядів, але коментарів у ньому просто менше, ніж у політичному пості. Чому так? Сперечатися можна багато, але моя особиста думка – сама психологія людини. Мабуть, не можемо ми без ось цього чаду і чорнухи, без скандалів.



– Не секрет, що далеко не всі українці люблять свою країну – як із погляду туризму («а що тут узагалі дивитися?»), так і у цілому. Чи змінилося твоє ставлення до країни, коли ти зрозумів, що її можна втратити?

– Моя думка про країну не змінилося: я як любив свою країну, так її й люблю. Мені дійсно прикро і гірко, коли моїй країні роблять боляче. Як сусіди, так і свої. Ось так відразу споганити, опустити цілий регіон на дно... У мене немає слів.

– Донбас і раніше не був популярним напрямком для туризму, а зараз багато хто і зовсім списав його з рахунків. Як думаєш, чи реально буде підвищити інтерес до цього регіону після вирішення конфлікту?

– Звичайно. Але це буде довга і копітка робота. Або ж якийсь талановитий маркетинговий хід. Ось той же звільнений Слов’янськ – там є на що подивитися. Там дуже крута кераміка, там є місця для відпочинку, причому лікувальні, які були відомі ще за Союзу. Все можливо. Головне – бажання.

– Можливо, на Донбасі є місця, які б ти рекомендував відвідати вже зараз? Мається на увазі, звичайно ж, подорож без ризику для життя і на підконтрольну Україні територію.

– Звичайно, є. Передусім – Святогір’я. І з архітектурного, і з природного поглядів. Так, з інфраструктурою там ще слабенько, але той факт, що туди приїжджають іноземці з Європи, не може не радувати. Ще – соляні шахти Соледара в Бахмутському районі. Враження гарантовані. А якщо ще потрапити на якусь акцію типу «симфонічного оркестру в шахті», – то подвійно. А ще нині стає модним промисловий туризм. Це стосується як діючих підприємств, так і покинутих.



– Якщо говорити не про Донбас, а про Східну Україну в цілому, які в тебе улюблені місця?

– Це передусім річки й озера. Для любителів байдарок і сплавів можу порекомендувати старе русло Сіверського Дінця в районі Балаклії Харківської області. Район злиття річок Сіверський Донець і Оскол. Маяцьке озеро в селищі Райгородок Слов’янського району. Та й не перерахуєш усе відразу. Є місця, про які хочеться згадувати щодня.





– Одна з причин успіху російської пропаганди на Сході – відсутність у людей власної інформації про інші регіони України: вони просто не їздили кудись на захід від своїх міст або селищ. Як думаєш: справа у відсутності грошей на подорожі або ж є й інші причини такої ізоляції?

– Це дуже складне питання. Якщо коротко, то проблема – в бідності та неосвіченості. Йдеться не про низький рівень освіти взагалі, а саме про туристичну неосвіченість. Люди, навіть вельми недурні, які мають вищу освіту, просто не знають, як можна цікаво провести вихідні. І коли їм показуєш щось цікаве, то здивуванню немає меж. Я ось буквально днями дізнався, що одна моя знайома їздила до Туреччини і там пішла в піший похід по горам. До Туреччини! За ці ж гроші можна було відмінно з’їздити в Карпати. Бідність населення теж грає свою роль, хоча вона не настільки істотна, як незнання. Люди економлять рік, щоб улітку звозити своїх дітей кудись на відпочинок. І в підсумку витрачають гроші даремно на пляж-гамак-кафе і знятий втридорога будиночок. А аналогічна дитина з місцевого туристичного гуртка практично безкоштовно йде в похід на тиждень, отримує купу позитивних емоцій – і це не кажучи вже про виховний складник.



– Блогери з різних міст називають ще одну причину: дістатися громадським транспортом у будь-яку точку України не з Києва – завдання непросте.

– Вони праві. Дійсно, транспортна інфраструктура залишає бажати кращого. Наведу особистий приклад. Для того щоб нам, чотирьом туристам із двома байдарками і рюкзаками з Костянтинівки поїхати в Харківську область для сплаву по річці Оскіл, знадобиться орієнтовно 12 годин шляху і три пересадки на електричках. Причому їхати доведеться всю ніч, а чекати пересадок – по кілька годин. Прямих автобусів теж немає, а якби вони й були – не факт, що ти помістишся в них з усім свої скарбом.
– У яких місцях України ти мрієш побувати?
– Це однозначно парк «Софіївка»! Причому обов’язково золотою осінню. І, на свій сором, ніколи не був в Одесі. Сподіваюся, цього літа таки виберуся.



– Які проблеми у внутрішньому туризмі ти вважаєш ключовими?
– Їх багато. Але в першу чергу мене турбує ставлення як пересічних громадян, так і чиновників до нашого спільного дому. Починаючи від звалищ у місцях відпочинку, влаштованих «дикими» туристами, до масової вирубки і без того кволих лісів на Донбасі. Якщо складеться, поїду дивитися стан заплавного лісу в районі мого улюбленого Маяцького озера. Місцеві жителі повідомляють, що вирубка йде повним ходом – і це незважаючи на те, що ці ділянки знаходяться в складі Національного парку «Святі Гори».

Источник https://zruchno.travel/Publications/Entry/1405?lang=ua