Кавунова гавань.

2015 — 21.04.2017 За численними проханнями моїх шановних читачiв, а зокрема пана alexandr3, я пропоную вам оповідання "на мові"
Пробачте, але в оповіданні багато обсценної лексики. Що поробишь? Наразі безперечною вважається думка про фатальний взаємозв’язок між вживанням обсценної лексики й погіршенням соціальної ситуації в світі. А яка ситуація, я сподіваюсь, вам не треба розповідати? Самі, люди дорослі, та свідомі.

Кавунова гавань.

Я якось блукав по Одесі. Та занесло мене аж до Кавунової гавані. Раптом дивлюсь, хтось з брами гавані тікає, та тримає в руках кавуна. Бач, а це Петро, хохол замоскалений.
- Привіт, любий друже! - Я йому кажу.

- Пішов ти у сраку!
- Що лаєшся стерво? А ну постривай, навіщо спиздив кавуна, ти йібуча собака?
- Тобі що до того? Ти що, поліціянт?
- Ні, не поліціянт я. Я патріот своєї країни, та мені не байдуже, якщо якась хвойда розкрадає державне майно. Ці кавуни, волонтери мусили до АТО везти. Воякам нашим славним, що незалежність нашої неньки України боронять. Навалу москальську відбивають.
- Ти, Петро, - кажу я йому, та відчуваю, як прокидається в мені лють до шахрая, та злодія - на вподобу до пришельців, що з’явились з-за кордону розбійничати на моїй рідній землі.
- А ось і ні! - Поліз Петро до кишені замащеного свого кожуха, дістає папірця, брудного та поквецаного.
- Дивись, що газєта "Ізвєстія" пише. Вальцман, з Гройсманом цими кавунами Захарчєнко годують, а грошики до офшорів виводять. Маєтки за кордоном мають ніябиякі. - вона, - тут він своїм брудним пальцем вказує в напрямку, чомусь Потьомкінських сходів - все поцупила, всіх надурила ота голота жидівська!
Слухаючи ці гидкі наклепи на нашу владу, я ледве дихал од гніву.
- Від ціх слів, Петро, гидко зрадою смердить!
- А кавуни ті, стоять надворі у розташованих возах і без догляду. Піде дощ - замоче, та й пропадуть. А так хоч люди смачненького поїдять.- виправдовується Петро.
- Ну добре - сказав я та йобнув ногою йому по обличчю, він впав, та наче помер.
Лежить, не ворушиться. Харя сумна така. Кавун я звісно відібрав. Придивився. Бачу, а він прекурвий син, живий, не помер Петро. Ось і добре. Він хоч з москалями і має якійсь гендель, та я його пробачаю, бо гуманіст, та все людство люблю, окрім жидів зрозуміло, та ще негрів, та... Але не про це річ! Замислив я годину політграмоти з цім зрадником провести. Взяв його за комір, та привів до хати. Кавун на стіл, сало, горілку, цибулину. Все по людськи, не так, як у кацапів клятих. Пояснюю йому політичну сітуацію.
- Бачиш, Петро, - цитую я останній грепс з бандерівського часопису "Україна понад усе! Свобода, або смерть!"- москаль для того, щоби вспіти зрусифікувати більше вкраїнців, навіть перевів усі свої циґелики на годину назад. Москаль вайлуватий, але хитрий, тому він просинається у своїй берлозі, Манька дає йому стакан самогонки і аґурєц, всяхих там расстєґайчіків, блінків. Він сидит, наминає то всьо і видумує ружного роду каверзні пляни, як би то загубити мову нашу калинову. Посоловілу. Наш тяжолий і труднопонімаємий особямі кацапской нацианальнасті украінскій язик!
Але ти не переймася, Петро, це звісно, так би мовити, стереотип, побудований апріорі, виходячи із загальних уявлень . Ти не думай, шо всі москалі такі... Є серед москалів і гарні люди, але це переважно євреї різних національностей...
Та ще, ось що скажу, - продовжую цитувати, - базово є одне безспірне. Для того шоб русня воцарилася в Україні їй прийдеться знищити все. Будеш сміятись, Петро, але тут русні буде гірше чим в Чечні. Україна дуже іронічна країна, в цьому її сила і спасіння, тоді коли вроді спасіння вже і нема. В цьому різниця між похуй північних дикунів і українским похуй. На нашому похуй трава цвіте і коровки пасутся, на їхному похуй - хрести ростуть...
Бачу, що підмоскалик мене не слухає. Вминає кавунця, салом заїда, та горілкою залива горлянку. Потім дивиться на мене своїма безсоромними оченятами, та й каже що нема української мови, а тіко спаплюжена російська. Питаю його: "А как будет на расейском: "Мій хуй". - Він каже: "Мой хуй". А я питаю: "Як буде: "Мий хуй?" - а він очі витріщив й мовчить.
Не втримався я. Йобнув ногою йому по обличчю. Тут він знову вмер. На цій раз, сподіваюсь, що остаточно. Дивлюсь я на цього колабораціоніста, та думку гадаю: "Ну що зраднику, допоміг тобі твій Путєн, та газєта "Ізвєстія"?

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив