
життєве

З жахом зафіксувала думку, що не вважаю людей, які всиновлють десятьох дітей, божевільними. Вони роблять охрєнєнно добру справу. У більшості з нас з народження є одна, чи дві людини, яким ми завжди будемо потрібними. А ці дітки були одні у всьому світі, зайві. Уявіть собі, як страшно прийти в цей величезний та складнючий світ, коли у тебе нікого немає?
А ці батьки не думають "ой, а чи будемо ми висипатись?" або "а чи зможемо подивитись світ?", чи там "а як же наша свобода?" або "а чи віддячать вони нам, коли виростуть?", - ці люди дарують, хоча б трішки, хоч одну десяту, але все-таки тепла кожній дитинці. Це так круто.








