Ірпінська битва - забута перемога

don_katalan — 30.01.2022 Геннадій Межигірський
24 січня о 12:58 · Знову повертаюсь до с. Демидів.
1781 рік, за кошти інока-послушника Межигірського монастиря Феодорита, на Ірпінському острові, або скит в церковному, збудували церкву Різдва Богородиці**. Церква була збудована для увіковічення перемоги над татарами у 1323 році. (По вікі 1321-1322 Д_К)
Отже, місце Ірпінської битви*, це історичне місце з якого почалася наша незалежність, яке Московська імперія свідомо століттями замовчувала і свідомо викидала з української історії. Бо вона ще майже 200 років була під татарами.
=====
*Битва на річці Ірпінь — легендарна битва між литовсько-руською армією Гедиміна та дружиною Київського князівства під проводом київського князя Станіслава — васала Золотої Орди (ця династія отримала Київ з допомогою хана Токти бл.1300/1301)[1], яка відбулась біля річки Ірпінь в 1321 або 1322.

Легендарний перебіг битви

Військо Гедиміна складалося з литви, жемайтів, русинів. «До Станіслава, князя Київського, з'єднавши спільні сили свої в одне велике військо, і допомогу від татар маючи, стали готові, почувши, що Гедимин з литовцями від Житомира сміливо і швидко проти них виступив».[2] На стороні Станіслава в битві також брали участь руські князі, союзники Золотої Орди Лев Луцький, Олег Переяславський, Роман Брянський, татарські й ханські війська[3]. Станіслав Київський, а також згадуваний у числі руських князів, що протистояли Гедиміну, Олег Переяславський ідентифікуються в історіографії[4] як князі Київської землі того часу, що походять з путивльських Ольговичів. Щодо їх союзників, Романа Брянського, Лева Даниловича Луцького і Володимира Васильковича Волинського, то вони насправді були політичними діячами другої половини XIII століття[5][6], які померли значно раніше від битви на Ірпіні.
Як свідчить «Історія Русів або Малої Росії»[7]: «…Гедимін Князь року 1320-го, прийшовши в межі Малоруські з воїнством своїм Литовським, з'єднаним з Руським, що перебувало під орудою воєвод Руських: Пренцеслава, Світольда і Блуда та Полковників Громвала, Турнила, Перунада, Ладима й інших, вигнали з Малоросії Татар, перемігши їх у трьох битвах і на останній, головній, над річкою Ірпінь, де убиті Тимур і Дивлат, Князі Татарські, Принци Ханські. По тих перемогах поновив Гедимін правління Руське під начальством вибраних од народу осіб, а над ними поставив намісником своїм з Руської породи Князя Ольшанського…»
«Там навпроти князь Станіслав Київський з військом своїм, і з татарською підмогою на Литву напав, Роман же Брянський, а з ним Лев, князь Луцький, і Ольга Переяславський легко по ньому на допомогу наступали».[8]
Литовсько-руські війська перемогли. Князі Лев та Олег загинули на полі бою.[9] Наступного дня Гедимін рушив з військом на Київ[10], який після деякої оборони їм здався на основі васалітету[11]. Разом з Києвом до ВКЛ відійшли міста: Переяслав, Путивль, Вишгород, Канів, Черкаси, Білгород та Брянськ Сіверський, таким чином отримавши Київське, Волинське та Сіверське князівства. Станіслав, останній київський князь з династії Рюриковичів, втік у Рязань, де одружився з дочкою рязанського князя — Ольгою.
Після перемоги Гедимін призначив намісником Київського князівства Міндовга[12], князя Гольшанського.
Результат битви на річці Ірпінь визначив довгий період влади Великого князівства Литовського і, потім, Польського королівства над територією сучасних українських (в ті часи називались руськими) земель — Галичина, Поділля, Волинь, Брацлавщина та Київщина.
Ольгимонт Гольшанський, який став Князем Київським і далі вів боротьбу з Путивльськими та іншими князями, які за допомогою Золотої Орди, намагались відвоювати Київське князівство. 1331 р. путивльська династія змогла повернути собі князівство з допомогою ординців. І тільки внаслідок битви на Синіх Водах литовсько-руські війська Великого князя Литовського Ольгерда Гедиміновича розбили монголо-татарських правителів та їх союзників. 1362 р. Київ остаточно увійшов до складу Великого князівства Литовського.
(википедия)
---
(М.Грушевський та В.Антонович ставили достовірність битви під великий сумнів)

=====
**Чрезъ рѣку Ирпень разделяющуюся на два рукава, въ Демндовѣ устроено два парома, перевозящіе путниковъ съ двухъ нротивуположныхъ сторонъ на островъ, въ 1 версту ширины и въ 3 длины. На этомъ островѣ, нынѣ принадлежащемъ Лютежской церкви, до начала текущаго столѣтія былъ скитъ Межигорскаго монастыря съ двумя церквами деревяными: во имя Усѣкновенія главы Іоанна Предтечи и Рождества Пресвятыя Богородицы. Селеніе Демидовъ, стоящее въ живописномъ мѣстѣ въ прежнее время очевидно было населеннѣе и упало при гибельномъ для нашего края польскомъ владычествѣ. Преданіе народное говоритъ, что село это нынѣ находится уже на другомъ или третьемъ мѣстѣ. Первое мѣсто указываютъ въ 1-й верстѣ къ сѣверу отъ села за прудомъ рѣчки Козки.
Урочище это называется Старый Демидовъ. Другое съ занадной стороны называемое Дворищами. Урочище это заросло сосновымъ боромъ, въ которомъ дерева могутъ имѣть болѣе 200 лѣтъ. Но вѣроятно, что давній Демидовъ не переселялся въ эти урочища, а до нихъ простирался такъ, что мѣсто нынѣшняго села составляетъ только остатокъ прежняго мпоголюднаго Демидова.
(Похилевич, 1864 год)

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив