І ПРО ГОЛОВНЕ
lisichka_ua — 02.04.2010
24
червня відбулася чергова акція протесту проти свавілля українських
правоохоронних органів. Яке, незважаючи на всі скандали останнього
часу – тільки набирає обертів.
Близько сотні активістів різноманітних громадських організацій та просто небайдужих студентів пройшли маршовою ходою центром столиці. Марш проходив від пам’ятника Сагайдачному до Михайлівської площі, де розташоване столичне Головне управління МВС.
Марш завершився мітингом на Михайлівській площі, де відбулася театралізована постановка, що мала зображати кровожерливість української міліції.
Варто зазначити, що міліції цього разу було в рази більше, і вела вона себе нахабніше, усвідомлюючи, що натовп нічого робити не буде. Та й кількість учасників радикально скоротилася порівняно з попередніми акціями.
Отже, слід починати мислити іншими критеріями. Влада тобі нічого не винна, якщо ти в неї нічого не просив. Якщо три мітинги не мали жодного практичного результату – значить, мітинг – поняття застаріле і неефективне, отже просити треба по-іншому.
Вже цього разу на марш спромоглися прийти не більше сотні чоловік. Це свідчить про те, що тема помирає, і на наступній акції можна буде побачити не більше сорока.
Це не може не обурювати. Народ не вирішує проблеми – він просто женеться за більш чи менш популярними темами. Якщо темі більше місяця – значить вона нецікава ні для кого, окрім кількох громадських активістів.
Якщо тема не може зібрати більше сотні чоловік на мітинг, то й мітинг такий не матиме жодної ефективності. Треба вигадати щось інше. Або – наслідувати ефективні методи впливу, давно вигадані європейськими та азійськими протестуючими.
Більшість народу не прагне помсти. Схоже, у нас взагалі не закладено жодних інстинктів, пов’язаних із захистом не те що власної гідності – власного життя. Тож народ продовжує шукати собі щось подібне на Помаранчеву революцію. Не більше.
Публіка надалі продовжуватиме обурюватись на кухнях. Попереднього разу вони там сімдесят років просиділи, а коли вийшли нарешті на вулицю, аби поповнити запаси хліба й горілки – виявилося, що все вже зробилося без них. Отже – в нас попереду років із п’ятдесят кухонних революцій.
Протестних груп завжди було й буде мало. І їх не набереться на чергову помаранчеву революцію. Для останньої потрібно забагато грошей. Але значно менше потрібно палестинцям чи афганцям, аби розпіаритись на весь світ і досі тримати марку. Вони не носять заявок на акції і не ходять тротуарами. Вони піддаються на провокації з боку іноземних урядів і не толерантно поводяться. Може, це і є вірний шлях?
lisichka_ua для БРАТСТВА
Блюз концерты в Санкт-Петербурге и поэзия городских улиц 
День самоуправления #4 в марафоне #ПРОСТОЛЕТО 
Тщательно отобранные 
Ограниченный эффект снижения ставки ЦБ 
Его повесили первым. 
Пятнадцать мильярдов фунтов! 
Предсмертные слова Егора Прокудина в «Калине красной» 
Повседневное 
18 июня ● "День устойчивой гастрономии" и не только... 
